київська русь за правління ярослава мудрого (1019—1054 pp.)
внутрішня політика. «володимир землю зорав, ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів ярослава мудрого щодо політики його батька — князя володимира святого. стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності. ярослав мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності руської держави. він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць болеславом хоробрим. ходив також на північ, на узбережжя ійського моря, де в чудській землі заклав місто юр'їв. ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по росі» й остаточно здолав печенігів. звістка про останню, переможну для ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами києва, вміщена під 1034 p., омитрополита з русинів — іларіона. під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря русі — печерського, заснованого св. антонієм печерським. уже від кінця xi ст. печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром київської держави. тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. феодосій, никон, нестор, художник аліпій, лікар агапіт. саме з ченців києво-печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі київської держави. за ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. георгія та св. ірини, про які «повість минулих літ» згадала під 1037 р.
налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. до заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь володимир. та слава справжнього реформатора законодавства належить саме ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. той документ дослідники називають «правдою ярослава», або «найдавнішою правдою». він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «руській правді».
збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «руська правда», складався впродовж кількох поколінь. найдавніша частина, т. зв. «найдавніша правда», створена за часів ярослава мудрого. окрему частину становлять статті, укладені ярославовими синами — т. зв. «статут ярославичів». до «руської правди» увійшли статті й пізніших часів. це й не дивно, адже збірник був чинним на землях україни, білорусі, литви, росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.
у статтях ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. з-поміж мір покарання не було й смертної кари.
культурно-освітня діяльність ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. вони сприяли нечуваному культурному піднесенню руської держави, посилили міжнародний авторитет київської русі. своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його мудрим.
не менш вдалою була й зовнішня політика ярослава мудрого. князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. і хоч окремі збройні сутички довелося вести й ярославу, проте з жодною європейською країною київська русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.
перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. у зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. недарма ярослава мудрого часом називають тестем європи.
традицію тісних відносин підтримувала київська русь часів ярослава мудрого з візантією. щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. так, певним напруженням відзначалися відносини візантії та русі після утвердження на імператорському престолі константина ix мономаха 1042 p.
В зависимости от основ ментальности, историко-политического и экономического развития, культуры, перспектив развития выделяют три типа цивилизаций.
1. Природные сообщества. К этому типу цивилизаций относятся народы, живущие в рамках природного годового цикла в единстве и гармонии с природой: австралийские аборигены, американские индейцы, африканские племена, малые народы Сибири. Их духовные системы принято именовать язычеством: они построены на обожествлении могущественных сил природы (Воды, Земли, Огня и т. д.). Природные цивилизации характеризуются статичностью, отсутствием развития, т. к. человек не отделяется от природы, а существует в соответствии с ее законами.
2. Восточные цивилизации. В данном случае имеется в виду не географический восток, а Восток как символ особого мировосприятия и образа жизни, противоположный Западу. Этот тип цивилизации возник в глубокой древности (общества Египта, Индии, Китая) и продолжает существовать в настоящее время (арабо-мусульманская цивилизация). Общественное сознание восточной цивилизации носит харизматический характер, и действительность воспринимается через призму веры в сверхъестественные силы. Цель такого общества – движение к некоему божественному (харизматическому) идеалу. Общественное сознание сосредоточено на духовном, поэтому главной целью бытия является постижение высшего смысла, а не реализация конкретных целей.
Общества восточных цивилизации построены на принципах коллективизма: личные интересы полностью подчинены общим (общинным, государственным). Общественная иерархия выстраивается не по классовому, а по сословно-корпоративному принципу. Частная собственность с полными правами не характерна: верховным собственником всего выступает государство.
Община охватывает все стороны жизни человека, поэтому она самодостаточна и тяготеет к замкнутости. Основной формой государственного правления является деспотия, для которой характерно абсолютное преобладание государства над обществом.
Основой восточного общества является традиция. Социальные изменения происходят медленно, несколько поколений людей существуют в одинаковых условиях, используя одни те же стереотипы поведения, поэтому не возникает проблемы «отцов и детей».
3. Западные цивилизации. Запад понимается как символ определенных ценностей, а не как географическая категория. Этот тип цивилизации характеризуется прогрессивным развитием, при котором возникла самоподдерживающая (рыночная) экономика. Западная цивилизация представлена античной цивилизацией Древней Греции и Рима, некоторыми цивилизациями доколумбовой Америки (ацтеки), современной европейской цивилизацией.
Этот тип цивилизации характеризуется постоянными изменениями в жизни человека: общество может полностью измениться на протяжении жизни одного поколения. Но изменения касаются не только социума, но и природной среды, предметного мира, в которых существует человек. Жизнь так резко меняется, что опыт старшего поколения быстро устаревает и отвергается молодыми, что определяет возникновение проблемы «отцов и детей воспринимается как учебный материал, а новые поколения устремлены в будущее.
