Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1].
До історичного регіону Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.
На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648–1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна поділялася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.
В 1722–1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. В період 1764-1783 років козацький устрій був поступово інкорпорований до РІА. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства
Битва за Ленинград стала одним из наиболее сложных моментов Великой Отечественной войны.
Город пережил длительную блокаду и, тем не менее, храбро защищал свои рубежи. В итоге фашисты не смогли захватить территорию, а Ленинград был удостоен звания города героя. Это произошло 8 мая 1965 года, через двадцать лет после Великой Победы.
Тогда же городу был вручен почетный орден "Золотая звезда" и орден имени В.И. Ленина. В документах была указана следующая причина награждения: "За массовый героизм и мужество его защитников, проявленные в борьбе за свободу и независимость Родины в Великой Отечественной войне.".
Однако, впервые Ленинград назвали городом-героем ещё в годы войны, так как слава о стойкости ленинградских жителей уже тогда распространилась по всему миру. Народ гордился своими соотечественниками, так как во время войны ленинградцы не раз проявляли себя как доблестные воины и труженики.
Время блокады было тяжким испытанием, сотни тысяч людей гибли от голода и холода в осажденном Ленинграде. Об этом подвиге написано множество книг, стихотворений и песен, потому что храбрость жителей города стала настоящим примером для всех будущих поколений. Отвечая на вопрос можно сказать, что официально обе награды были вручены одновременно.
