французского политического клуба эпохи Великой французской революции — самое известное и влиятельное политическое движение революции, связанное с определением радикального эгалитаризма, республиканизма и применения насилия в достижении целей, приведших к созданию революционного правительства 1793-1794 годов.
Основан депутатами третьего сословия от Бретани по прибытии их в Версаль ещё до открытия генеральных штатов и первоначально носил название Бретонского клуба (фр. Club breton). После переезда Национального собрания в Париж получил своё название Якобинского клуба от места проведения заседаний клуба в доминиканском монастыре святого Якова на улице Сен-Жак[1].
Первоначально в клубе встречались лишь бретонцы, депутаты от Бретани, объединившиеся вокруг адвоката Ле Шапелье. В дальнейшем к ним стали присоединяться единомышленники из депутатов от других провинций. В Париже клуб был реорганизован и взял себе название «Общества друзей конституции» (после провозглашения республики якобинцы изменили это название на «Общество друзей свободы и равенства»). Аналогичные клубы стали возникать и в других городах и почти все они устанавливали постоянную переписку с парижским клубом, становясь его филиалами. Членство в клубах оценивается до 500 000 по всей стране. С ноября 1790 якобинцы стали издавать свой печатный орган «Журнал Общества друзей конституции».
Безпосереднім поштовхом для написання цієї праці стало проведення у 1965 році в Україні репресій проти української інтелігенції. У серпні-вересні 1965-го року у Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську та Тернополі були заарештовані близько трьох десятків молодих українських інтелігентів. 4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та Іван Дзюба.
Зміст праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаній під впливом тих подій, Іван Дзюба з марксистських позицій проаналізував національно-культурну політику радянської влади в Україні. 1966 року автор відправив свою роботу першому секретарю ЦК компартії України Петру Шелесту та голові уряду УРСР Володимиру Щербицькому, а її російський переклад — керівництву КПРС.
В «Інтернаціоналізмі чи русифікації?» Іван Дзюба доводив, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах з творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він уважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики.
