Карл II 4 квітня 1660 оприлюднив т. зв. « Бредську декларацію», в якій обіцяв в обмін на визнання його королем:
Всім учасникам революції (окрім «царевбивць», що підписали смертний вирок Карлу I) буде оголошена амністія;
Велика заборгованість офіцерам і солдатам буде негайно виплачена;
Він не має наміру вимагати перерозподілу власності і буде поважати права і привілеї парламенту і англійських громадян;
Англіканська церква залишиться пануючою в Королівстві Англія, до інших конфесій буде проявлятися терпимість.
Як пізніше з'ясувалося, ця декларація була відповіддю на таємний лист Монка принцу Карлу.[1]
25 квітня 1660 новий парламент, обговоривши декларацію, запросив Карла зайняти престол трьох королівств. 29 травня Карл тріумфально в'їхав до Лондона, і монархія була офіційно відновлена. Формально було вирішено вважати, що він правив з моменту страти Карла I. День 29 травня з тих пір офіційно святкується в Англії (Royal Oak Day).
Після Реставрації Англія, Шотландія та Ірландія знову стали розглядатися як окремі держави з загальним королем. Дворяни-емігранти повернулися в Королівство Англія і отримали деяку компенсацію за втрачене майно. Був щедро нагороджений і Джордж Монк: він отримав сан лицаря, титули графа Торрінгтонского і герцога Елбімарлского (Duke of Albemarle), два баронства в різних графствах, а також придворну посаду конюшого (Master of the Horse) і 700 фунтів на рік.
Потому что помимо королевы там есть парламент и конституция, по сути королева не имеет никакой власти, все решения принимает парламент
Объяснение:
У Західній Європі населення поділялося на три стани (верстви): «ті, що моляться» (церковнослужителі), «ті, що воюють» (лицарі), «ті, що працюють» (селяни, ремісники та ін.) У Русі ж довгий час не існувало такого стану як духовенство, воно почало формуватися лише після прийняття у 988 р. християнства. У Київській державі 13–15% населення проживало у містах і селищах, яких нараховувалось близько 240. Проте лише 74 міста були із населенням близько 4–5 тис. чол. Одним із найбільших міст, не тільки у Русі, а й у Європі, був Київ, в якому мешкало приблизно 35–40 тис. чол. Кожне місто мало свій дитинець, де зосереджувалися органи влади та управління, та посад, у якому мешкало ремісничо-торгове населення. Основну масу населення Київської Русі складали селяни, які займалися землеробством та несли різні феодальні повинності, зокрема такі: данина (сплата продуктами: медом, хутром, зерном); відробіток (відпрацювання на полі землевласника) та повоз (постачання коней і транспорту для потреб князя).
2. распространение суфизма
3. распространение зороастризма
4. распространение ислама
5. вторжение гуннов