Середньовічні школи були монастирськими, кафедральними (при міських соборах) і парафіяльними. Із розвитком міст відкривалися світські (приватні), гільдійські, муніципальні школи. Мандрівних школярів нецерковних шкіл називали вагантами або голіардами.
Викладання велося латиною, і лише в XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Віковий ценз був відсутній — вікові особливості дітей не враховувалися. Режим був досить жорстоким, із застосуванням різок. Школярам забороняли голосно розмовляти, співати, гратися, за найменшу провину їх карали.
Школярі самі добували собі шматок хліба. Вони підробляли, а ще частіше — просили милостиню. Вночі вони співали під вікнами релігійні пісні, аби підняти з ліжка доброчинного бюргера й змусити його поспішно відкупитися від страхітливої мелодії кинутим через вікно шматком ковбаси чи сиру.
Читати в школі вчилися по Біблії, працях святого Августина, Кодексу Юстиніана. Для перевірки учнівських знань та логічного мислення влаштовували диспути учня з учнем, учня з учителем.
Астрономічні, географічні відомості часто були фантастичними (Земля тримається на китах), була майже відсутня доказова база з геометрії.
1,2,3.
Все.