релігієзнавстві під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу прийняли одну із світових релігій, минаючи стадію тривалого розвитку власно національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки слов’янського язичництва надзвичайно широкі - своїми коренями воно сягає в кам’яний вік, а його пережитки можуть зберігатися до ХІХ - початку ХХ ст.
Язичництво давніх слов’ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - слов’янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Цю неповторність язичництву давніх слов’ян додає перетинання в ньому кількох відносно самостійних релігійних шарів, на основі яких воно, власне кажучи, і сформувалося.
Відповідь:
Великий скіфський філософ Аристокл (Платон) вважав, що світом мають керувати філософи. Такої само думки дотримувався видатний китайський філософ Конфуцій, ідеї якого вже 2,5 тисячі років поспіль визначають розвиток китайської цивілізації...
Конфуцій походив із знатного роду Кун. Його предок за вірну службу імператору отримав у нагороду невеличке князівство Сун і відповідний аристократичний титул.
Проте з часом рід збіднів і був змушений переселитися до князівства Лу. Саме там у середині VІ століття до н. е. і народився Конфуцій, якого самі китайці називають Кун Фу-Цзи. Його батьком був 63-річний чиновник князівства Лу — Шу Лянхе, а матір’ю — 17-річна наложниця Ян Чженцзай.
Відносини між матір’ю Конфуція і двома старшими дружинами були дуже складні. Тому після смерті батька Конфуція його матері довелося разом із малолітнім сином повернутися на свою батьківщину — до міста Цюйфу, де й нині розташовані дім Конфуція, його храм та родинне кладовище.
Пояснення:
Первая начинается с появления человека и продолжается до Х (VIII) тысячелетия до н. э. , для неё характерно использование оббитых камней и отщепов.
Во вторую эпоху уже появляются особо тщательно обработанные и отшлифованные каменные орудия (Х-III тыс. до н. э.) .
Британский исследователь Джон Лаббок ввёл в 1865 для первой эпохи название «палеолит» (древний каменный век; от греч. παλαιός — старый, древний и λίθος — камень) , а для второй — «неолит» (новый каменный век; νέος — новый) . С 1892 переходный период (Х-IХ тыс. до н. э. , для некоторых районов — VIII-V тыс. до н. э. ) стали называть мезолитом (средний каменный век; μέσος — средний) . Переход к производящему хозяйству в неолите оказала такое существенное влияние на жизнь человека, что говорят о неолитической революции в истории человечества.
Переход к земледелию всегда было трудно объяснить, если учитывать, что, словами Марка Нейтана Коэна, "ведение сельского хозяйства, вероятно, обусловило увеличение доли труда на душу населения и ухудшение качества пищи". До эпохи земледелия люди имели более разнообразную пищу за счет собирательства, причем собирательство само по себе являлось более приятным занятием, чем земледелие. Охотники и собиратели использовали свои умственные и физические так, как их к этому предназначила природа. Напротив, земледелие, особенно до начала использования тягловых животных, предполагало тяжелый механический труд. Приготовление пищи было также трудным занятием, поскольку зерна приходилось толочь вручную. А конечным результатом этого для большинства людей была однообразная пища.
Книга Коэна указывает на единственную причину того, почему человечество совершило революционный переход к земледелию - это был единственный заставить имеющиеся земли приносить урожай, достаточный для пропитания человеческого населения.
Сознательное выращивание растений создало условия для развития общества, что привело к появлению первых цивилизаций (к III тыс. до н. э.) . Благодаря обработке земли людям эпохи неолита удалось впервые в истории при естественную среду обитания к собственным потребностям. Люди каменного века были неразрывно связаны с природой и зависимы от неё, поскольку потребляли только естественные продукты. В эпоху неолита возникает уже производящее хозяйство. Достижения в хозяйственной жизни — получение излишков продовольствия, появление новых видов орудий труда и строительство осёдлых поселений — делали человека относительно независимым от окружающей природы. В период неолитической революции, продолжавшейся около семи тысячелетий, были заложены материальные и духовные основы культур Месопотамии и других регионов Западной Азии, Египта, Китая, Японии и древней Америки. Коренное изменение материальной, художественной и религиозной сторон жизни людей произошло после появления письменности в Месопотамии и Египте к III тысячелетию до н. э.