Объяснение: Вели́ке кня́зівство Лито́вське (лат.: Magnus Ducatus Lithuaniae, скорочено ВКЛ), повна назва — Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське, Жемайтське та інших земель — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї, Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією. Удачи!
Початок XIX ст. характеризується посиленням національно-визвольного руху у Західній Україні. На першому місці стояло питання про розвиток української мови, її захист, утвердження української національної свідомості. Рушійною силою у цьому процесі стало греко-католицьке духовенство, яке займається видавництвом підручників українською мовою, наукових праць про неї. Надруковано першу в Австрії граматику української мови, збірник християнської моралі «Катехізис» українською мовою.
Найзавзятіше обстоювали рідну мову діячі «Руської трійці» – вихованці Львівської семінарії М. Шашкевич, І. Вагілевич та Я. Головацький. Метою створеного ними гуртка стало перетворення народної мови на літературну, що відкрило б селянству доступ до знань. «Руська трійця» як напівлегальне демократично тницьке та літературне угруповання діяло у Львові в 1830-1837 роках. «Трійчани» «ходили в народ» – записували народні пісні й перекази, слова і вирази, вживан людьми. І. Вагілевич навіть агітував селян підніматися на боротьбу проти національного та соціального гніту. Невдовзі влада визнала «Руську трійцю» ворожою державі.
М. Шашкевич вперше переклав українською «Слово о полку Ігореві», підготував «Читанку для діточок», група підготувала до видання альманах «Зоря», який заборонила цензура. Але апогеєм діяльності трійчан стало видання в Пешті (столиці Угорщини) альманаху «Русалка Дністрова» (1837 р.) – надруковано декілька сотен екземплярів. Тут вперше в Західній Україні українською мовою були опубліковані народні пісні, думи, казки, публіцистичні та науково-історичні твори, в яких проголошувалася ідея єдності всіх українських земель, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого. Вони популяризували ідею єдності Давньоруської держави зі столицею в Києві. Альманах довів, що народна мова може бути літературною, а також, що немає суттєвих розбіжностей між мовою галичан і східних українців, що свідчило про єдність українського народу
Подробнее - на -
Объяснение:
желаю приятных оценок