Правитель и поэт Султан Хусейн Байкара, живший во второй половине XV века, в период своего правления (1469-1506) уделял особое внимание на развитие науки, культуры, ремесленничества в своих Хорасанских владениях, в частности, в Герате, а также приложил немало усилий в благоустройстве, созидании этой столицы. В этом деле рядом с Султаном Хусейном Байкаро все время был его друг и соратник Мир Алишер Навои. Об отношениях между Навои и Байкаро имеются сведения в их произведениях, в частности, в “Мажолисун - нафоиc” (“Собрание избранных”), “Мезон ул-авзон” (“Весы размеров”), “Муҳокаматул-луғатайн” (“Суждение о двух языках”), “Тарихи мулуки ажам” (“История иранских царей”) Алишера Навои, “Рисаля” Ҳусейна Байкары, а также в трудах писателей, как Абдурахман Джами, Мирхонд, Давлатшах Самарканди, Хондамир, Зайниддин Махмуд Васифи, Захириддин Мухаммад Бабур, Мирза Мухаммад Хайдар, Саййид Роким Самарканди, Абдураззак Самарканди и их дружеские отношения начались ещё в детстве. В труде Хондамира “Макоримул-ахлок” (“Свод новых нравов”) приведены сведения о том, что Алишер Навоии Хусейн Байкара были “кукельдашами”, т.е. “молочными братьями”. В произведении же Мирхонда “Равзатус-сафо” (“Сад чистоты”) утверждается, что дед Алишера Навои и сын Амира Темура - Умаршайх Мирзо также были “кукельдаш”ами [7,209]. Алишер Навои, который первым исследовал деятельность Султана Хусейна Байкары в качестве литературоведа и поэта, особо отметил его великие заслуги. Это проблема наиболее ярко освещена в трудах “Мажолисун - нафоиc” и “Мезон ул-авзон”. Наши наблюдения подтверждаются следующим высказыванием Навои из “Мажолисун-нафоис”: «По поводу (родословной, семейства) рода сего правителя мира (Хусейна Байкары) добрые люди написали в отдельной главе “Насабнаме”, что его род ведется от знатных людей. Кто же посмотрит в “Историю”, тот поймёт, что Джамшед и Искандер не сравнятся с ним в знаниях и деяниях» [1,173].
Відповідь:
Цьому сприяв ряд внутрішніх та зовнішніх чинників:
1) Високий рівень популярності Юлія Цезаря, як військового генія, оратора та, просто, надійного керівника;
2) Громадянські війни та постійні міжусобиці послаблювали не тільки Рим, але й спричинювали майбутні негаразди;
3) Фінансовий борг, пуста казна держави;
4) Високий рівень безробіття у країні;
5) Вміння Юлія Цезаря використовувати надзвичайні ситуації на свою користь, тим самим показуючи необхідність свого панування;
6) Відкрита конфронтація та безжалісне придушення опозиційних сил та опонентів;
7) Збільшення кола лояльних людей через мистецтво переконання та корупційні дії.
Пояснення:
Юлій Цезар був першим римлянином в історії, якого офіційно боготворили. Постановою Римського сенату 1 січня 42 р. до н.е. йому посмертно було присвоєно титул Divus Iulius (божественний / обожнений Юлій). Поява комети під час ігор на його честь було прийнято як підтвердження його божественності. Хоча його храм не був освячений до смерті, він, можливо, отримав божественні почесті ще за життя. І Октавіан, і Марк Антоній пропагували культ Divus Iulius. Після смерті Цезаря Октавіан, як прийомний син Цезаря, прийняв титул Divi Filius (син бога).