Великий Ломоносов Михаил Васильевич Угличское дело – так называется комплекс мероприятий, которые были направлены на изучение загадочных обстоятельств, которые сопровождали одно из знаковых событий той эпохи - гибель одного из сыновей Ивана Грозного – молодого царевича Дмитрия.
Собственное имя чингисхана -тэмуджин (темучин). этот человек с непростой, но великой судьбой родился в персудьба тэмуджина складывалась трудно. происходил он из знатной монгольской семьи, кочевавшей со своими по берегам реки онон на территории современной монголии. когда ему было 9 лет, во времена степной междоусобицы был убит его отец есугэй-бахадур. чингисхан — раб семье, которая лишилась своего защитника и почти всего скота, пришлось спасаться бегством из кочевий. ей с большим трудом удалось перенести суровую зиму в лесистой местности. беды продолжали преследовать маленького монгола — новые враги из племени тайджиут напали на осиротевшую семью и захватили мальчика в рабство. однако он показал твердость своего характера, закаленного детства. сломав ошейник, он совершил побег и возвратился к родному племени, которое не смогло защитить несколько лет назад его семью. подросток стал ревностным воином: мало кто из его сородичей умел так ловко степным конем и метко стрелять из лука, бросать на полном скаку аркан и рубиться саблей. месть за семью темучин довольно скоро сумел отомстить всем обидчикам его семьи. ему еще не исполнилось 20 лет, как он начал объединять вокруг себя монгольские роды, собрав под своим командованием небольшой отряд воинов. это было трудно — ведь монгольские племена постоянно вели между собой вооруженную борьбу, совершая набеги на соседние кочевья с целью завладеть их и захватить людей в рабство. враждебное ему степное племя меркитов однажды совершило удачный набег на его лагерь и похитило его жену бортэ. это было большим оскорблением достоинства монгольского военачальника. он удвоил усилия, чтобы собрать под свою власть кочевые роды, и всего через год командовал целым конным войском. с ним он нанес полное поражение многочисленному племени меркитов, истребив большую его часть и захватив их стада, и освободил свою жену, познавшую участь пленницы. чингисхан – начинающий полководец чингисхан прекрасно владел тактикой войны в степи. он внезапно нападал на соседние кочевые племена и неизменно одерживал победу. оставшимся в живых он предлагал право выбора: или стать его союзником, или погибнуть. первое большое сражение свое первое большое сражение вождь тэмуджин провел в 1193 году у германи в монгольских степях. во главе 6 тысяч воинов он разбил 10-тысячное войско своего тестя унг-хана, который стал перечить зятю. ханским войском командовал военачальник сангук, который, по всей видимости, был уверен в превосходстве вверенного ему племенного войска и не побеспокоился ни о разведке, ни о боевом охранении. чингисхан застигнул противника врасплох в горной теснине и нанес ему тяжелый урон. получение титула «чингисхана» к 1206 году тэмуджин превратился в сильнейшего правителя в степях севернее великой китайской стены. тот год примечателен в его жизни тем, что на курултае (съезде) монгольских феодалов он был провозглашен «великим ханом» над всеми монгольскими племенами с титулом «чингисхана» (от тюркского «тенгиз» — океан, море). чингисхан потребовал от предводителей племен, признавших его главенство, содержать постоянные военные отряды для защиты земель монголов с их кочевьями и для завоевательных походов на соседей. у бывшего раба больше не было открытых врагов среди монгольских кочевий, и он стал готовиться к завоевательным войнам. армия чингисхана армия чингисхана строилась по десятичной системе: десятки, сотни, тысячи и тумены (они состояли из 10 тысяч воинов). эти воинские подразделения являлись не только единицами учета. сотня и тысяча могла выполнять самостоятельную боевую . тумен действовал на войне уже в тактическом звене. по десятичной системе строилось и командование монгольской армии: иод с 1155 года по 1162 год – точная дата неизвестна.
Дисидентський (опозиційний) рух виник в Україні в середині 1950-х років як форма протесту проти дій партійно-державного апарату та порушення ним радянських законів. Слово «дисидент» означає «незгодний» і пояснюється як «людина протестна», яка відкрито протиставляє свої погляди панівній ідеології та рішуче захищає свої переконання. Синонімом слова «дисидент» стало «правозахисник» — людина, яка виборює громадянські, релігійні та національні права.
Дисидентство охопило всі регіони України та найбільші міста, набуваючи національно-демократичного забарвлення. Дисидентський рух в Україні заявив про себе ще навіть раніше, аніж у тогочасних Ленінграді, Москві та інших містах Росії.
Основними причинами виникнення дисидентського руху були політичні: відсутність справжньої політичної самостійності республіки, однопартійна система, яка позбавляла суспільство демократичного вибору шляхів політичного розвитку, забороняла діяльність опозиції, установила цензуру, відкидала будь- які законні можливості для зміни влади, призвела до небаченої бюрократизації системи управління. Не менш важливими були й національно-культурні причини. Серед них насамперед вирізнялися політика зросійщення, позбавлення українського народу самобутніх рис, можливостей для вільного національно- культурного розвитку. Соціально-економічні причини полягали в низькому рівні життя, нав’язуванні Україні невідповідної її потребам і можливостям моделі економічного розвитку, суперечностях економічної політики. Дисидентський рух зумовлювали також релігійні причини, породжені державною антирелігійною політикою й антидемократичними засобами, якими вона проводилася.
Названими причинами були зумовлені й напрями дисидентського руху. Найрадикальнішим і найбільш переслідуваним напрямом був політичний, самостійницький. Представники цього руху мали за мету здобуття державної незалежності України. Головним засобом її здійснення обрали агітацію за вихід зі складу СРСР.
Національно-культурний напрям зосереджувався на питаннях задоволення духовних і культурних потреб українського народу шляхом відродження національної самобутності, традицій мови, усебічного та правдивого висвітлення історії. Представники цього напряму засуджували й чинили опір зросійщенню.
Правозахисний напрям об’єднував людей, що виступали проти незаконних арештів і закритих політичних судів, порушення соціальних, економічних, культурних прав українців як людей і громадян.
Переслідування радянською владою служителів церкви та віруючих покликали до життя рух за свободу совісті, який теж був органічною складовою дисидентського руху. Напрями дисидентського руху не були чітко розмежованими. У діях і заявах дисидентів завжди органічно поєднувалися зусилля, які можна було розцінити як утілення кількох різних напрямів. Українське дисидентство як форма національно-визвольного руху характеризувалося комплексом ознак. Передусім це була мирна, ненасильницька форма боротьби з владою за вплив на свідомість суспільства. Цей рух не мав чітко визначених організаційних форм, а складався з різноманітних гуртків, спілок, об’єднань, комітетів. Він мав загальноукраїнський характер і був представлений своїми активними учасниками та прихильниками в усіх регіонах України. Дисидентство охоплювало різні соціальні верстви. Насамперед це було молоде покоління інтелігенції, яке готувалося взяти на себе відповідальність за долю свого народу. Здебільшого це не були відверті противники комунізму. Більшість із них щиро прагнула вдосконалити соціалістичний лад
