В період XV – XVIII ст. більшу частину території Запорізького краю займали кочовища ногайців. Окрема вітрина знайомить з побутом і традиціями ногайських племен.
Козацтво – це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV ст. Слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. У 1555 р. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький звів потужне укріплення, звідси здійснив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Хортицький Замок був прямим попередником Запорозької Січі.
Втечі населення на Запорожжя посилились після заключення Люблінської унії у 1569 р., результатом якої було об’єднання Польщі та Литви в єдину державу – Річ Посполиту. Належність до козацького стану, участь козаків у війнах або їхнє перебування на державній службі засвідчував поіменний список – реєстр, який також був документом, за яким їм виплачувалася платня. Перша відома згадка про козацький реєстр датується 1568 р. Реєстровим козакам були надані і клейноди.
Запорозькі козаки здійснювали морські походи проти наймогутнішого османського флоту на Чорному морі. Запорозька Січ за свій кошт будувала та оснащувала річкові та морські судна. В основі успішних дій козацького флоту була ретельно відпрацьована тактика – маневр, швидкість і несподіваність удару. Морські походи проводилися з метою звільнення невільників, знищення збройних сил противника і захоплення трофеїв.
Запорожжя – назва земель, якими володіли запорожці. У 1734 – 1775 рр. запорожці займали велику територію з площею близько 80 555 кв. м. Володіння запорожців лежали в межах сучасних Дніпропетровської, частково – Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей. Вся територія Запорожжя в цей час поділялася на паланки, яких спочатку було 5, а пізніше 8: Бугогардівська, Протовчанська, Орільська, Кодацька, Інгульська, Прогноїнська, Самарська, і Кальміуська. Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набувало обрисів держави.
З кінця 1730-х р. в Російській імперії склалися внутрішньополітичні та зовнішньополітичні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового У 1775 р. російською армією проведена воєнна операція, внаслідок якої було знищено Нову Січ і Запорозька Січ перестала існувати.
В XVII – XIX ст. найпопулярнішими стали народні картини «Козак Мамай». В Україні великого поширення набула ікона «Покрова Пресвятої Богородиці», в якій ідея небесного заступництва набула значення національної ідеї. Серед козацтва було багато талановитих музик, співаків і танцюристів.
Формирование концепции. Распад СССР стал важнейшим событием международной жизни конца XX в., оказавшим огромное влияние на систему международных отношений. На смену биполярному миру, многолетнему противостоянию двух социальных систем должна была прийти иная организация международной жизни, отражавшая новое соотношение сил и соответствующая глобальным вызовам современности.
В российском обществе осмысление посткоммунистических реалий проходило непросто, дискуссии о приоритетах внешней политики были связаны как с оценкой состояния международных отношений, так и с фундаментальными представлениями о путях будущего развития России. Некоторое время в общественном сознании царила эйфория. Политики ожидали, что радикальный поворот от конфронтации к сближению с западными странами автоматически изменит их отношение к России, мобилизует массированную политическую поддержку и экономическую В этих условиях ставка была сделана на ускоренную интеграцию в евро-атлантические структуры. В первой половине 90-х годов получила теоретическое обоснование и практическое воплощение политика атлантизма. В основе атлантической внешнеполитической концепции лежали ориентация на западную модель развития, неконфронтационное видение современных международных отношений, отрицание примата силы в решении международных проблем, оптимизм в оценке развала СССР и в оценке международной ситуации. США, Западная Европа представлялись главными союзниками и партнерами как на международной арене, так и в проведении демократических реформ в России.
На Западе ситуацию воспринимали иначе. Нашу страну считали проигравшей «холодную войну», не спешили устанавливать «стратегическое партнерство» и тем более не видели Россию в качестве равноправного союзника. Ей в лучшем случае отводилась роль младшего партнера, любое же проявление самостоятельности рассматривалось как рецидив советской «имперской» политики. Об игнорировании
интересов России свидетельствовало продвижение к ее границам НАТО, противодействие реинтеграционным тенденциям на постсоветском пространстве. Россия оставалась отгороженной от Запада визовыми и таможенными барьерами, его рынки защищались высокими тарифами, квотами и другими регуляторами. Все это оказало отрезвляющее воздействие на российскую политическую элиту. Критическое отношение к атлантизму в среде политиков стало звучать все громче в середине — второй половине 1993 г.
В середине 90-х годов окрепло убеждение в том, что единственным надежным ориентиром внешней политики должна стать твердая защита национальных интересов. Появился больший реализм в оценке последствий распада СССР и ситуации в мире. Утверждаются представления о становлении много полярного мира, в котором абсолютно доминировать не ни одна, даже самая мощная держава. Анализ реформ внутри России подводил к выводу о непродуктивности копирования западного опыта без тщательного учета особенностей своей страны. Осознание геополитического и культурно-исторического своеобразия России возрождало интерес к идеям евразийства, которые также привлекались при обосновании внешнеполитической
Объяснение:
Науки: математика, строительство, письмо, медицина и другие.
Так же у всех этих людей сосредотачивались основные финансовые средства (то есть деньги) , которые, конечно, тоже были необходимы для развития городов.