римские боги
Юпитер – царь богов, бог неба и грома, сын Сатурна и Опы. ...
Юнона ( – дочь Сатурна и Опы, жена и родная сестра Юпитера, царица богов. ...
Нептун – бог моря и пресной воды. ...
Церера – богиня урожая, плодородия, сельского хозяйства.
боги греции
Аполлон – бог солнечного света, художественной красоты, целительства и душевной чистоты.
Гермес – бог дорог, путешествий, покровитель купцов и торговли.
Арес – бог войны.
Эрот – бог любви.
Гефест – бог кузнечного ремесла.
Дионис – бог виноделия.
Морфей – бог снов и сновидений.
Фобос – бог страха.
ответ:Давньогрецька релігія була політеїстичною, відгомони її та еллінських міфів увійшли до культури всіх європейських народів. Релігійні уявлення і релігійний побут давніх греків перебували в тісному зв'язку з усім їхнім історичним життям.
Різноманітність релігійних уявлень знаходила вираження і в різноманітності культів. У різних регіонах особливо вшановувались певні божества. Наприклад,Зевс — у Додоні (місто на північному заході Греції) та Олімпії, Аполлон — у Дельфах та на острові Делос, Афіна — в Афінах, Гера — на острові Самос. Існували й шанобливі всіма греками святині на зразок Дельфійського і Додонського оракулів або острів Делос, де згідно з давньогрецькими міфами, народилися боги Аполлон і Артеміда.
Релігійні обряди в Греції були вкрай могли виконуватися будь-якою людиною. Фактично вони зводилися до жертвоприношень і молитов, що відбувалися, здебільшого, у храмах. Із 7 століття до н. е. набули поширеня богослужіння, доступні лише для втаємничених — містерії (в Елефсіні на честьДеметри, орфічні на честь Діоніса і т. д.). Прадавній стан грецької релігії відомий з табличок крито-мікенської культури, заснованої на культі богині Землі. Для цього періоду характерна невелика кількість богів, до того ж більшість з них носять іншомовні імена. Втім, вже відомі Зевс, Афіна, Діоніс та деякі інші боги. Їх ієрархія також могла відрізнятися від пізніше встановленої
Давньори́мська релі́гія — одна з політеїстичних систем рабовласницького суспільства з пережитками релігійних уявлень епохи родового ладу.
Основною ланкою господарювання римської громади було хліборобство. Тому для давньоримської релігії характерна віра в духів — покровителів природи, сільського життя і хліборобства. Патріархальність життя зумовила також особливу шану та обожнювання душ предків як покровителів домашнього вогнища — ларів, пенатів та ін. У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин відбито риси фетишизму й тотемізму.
Поступово з маси дрібних божків, які уособлювали сили природи і вважалися покровителями тих чи тих явищ дійсності, релігійна свідомість стародавніх римлян стала виділяти окремих головних богів. До цього періоду належить і виникнення численних міфів про богів. Римська міфологія зазнала величезного впливу грецької міфології.
З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Оформлення пантеону було насамперед справою вельможних та жерців. Поряд з такими богами, якЮпітер і Марс, що ставали дедалі могутнішими, існувало безліч менших богів, духів, котрі опікувалися окремими життєвими чи господарськими справами.
Римско-католическая церковь — сформировалась в I тысячелетии н. э. на территории Западной Римской империи. Формирование отличительных особенностей церкви Запада, отличающих её от церквей Востока, началось еще в первые века истории христианства. Традиционно в трудах религиоведов считается, что в результате Великого раскола 1054 года христианская церковь разделилась на Восточную и Западную.
В результате Реформации от католицизма отошли многие страны на севере и в центре Западной Европы. В новое время католицизм начал распространятся в Новом Свете, Азии и Африке. В результате секуляризации общества в XIX и XX веке от активной религиозной жизни отошла значительная часть населения в католических странах.
В Новое время особое значение приобрёл вопрос существования Церкви в современном мире, что вызвало полемику консерваторов с модернистами. Значительной вехой в жизни Католической церкви стал Второй Ватиканский собор, в ходе которого был осуществлён ряд реформ церковной жизни.