У цих умовах тільки воїн, сильний і безстрашна людина, здатний долати на своєму вірному бойовому коні величезні відстані, одягнений в блискучі на сонці зброя (до речі, що важили не один десяток кілограмів), міг навести порядок, покарати кривдників і покарати винних. Тож не дивно, що така людина вселяв побожний трепет жебракові селянинові середньовічної Європи, нерідко піддають жорстоких утисків з боку місцевих феодалів.Формування цього кодексу почалося в період переходу від античного світу до середньовіччя, на рубежі VI-VII ст. н. е., коли велика територія колись могутньої Римської імперії піддалася нападу варварської кінноти готовий з півночі і разом з величезною армією впала влада суворого і нещадного римського закону, поступившись місцем анархії і сваволі. Перші обряди урочистого посвячення у воїни існували вже в епоху Карла Великого (VIII ст. Н. Е.), Хоча саме поняття лицарства, нерозривно пов'язане з певним, уже сформованим на той час обрядом посвяти, виникло значно пізніше - в XI ст. В епоху Карла Великого молодої людини, який вирішив обрати славний шлях воїна, в урочистій обстановці Підперізує мечем і вбирали в військові обладунки, з цього моменту він ставав не тільки захисником країни, але і зберігачем віри і королівського закону. З великим натхненням молоді лицарі вели боротьбу з безчинствами, численними грабежами і розбійними нападами, твореним місцевими баронами, відновлювали законність королівського права . У лицарів понад усе цінувалися якості істинного воїна: мужність, хоробрість, здатність протистояти негараздам у важких походах, вміння приймати рішення і навіть в самому запалі бою залишатися холоднокровним і розважливим. Але не менш значущими були вірність своєму сюзерену і вміння тримати слово: договори найчастіше скріплювалися тільки незламною клятвою, зрадити яку означало стати клятвопорушником і ізгоєм в лицарському суспільстві ...
Многоликое средневековье... От этой эпохи нас отделяет более пятисот лет, но дело не только во времени, В истории европейской культуры за эти пять веков произошли большие изменения, человечество стало намного более цивилизованным и рациональным. Сегодня принято считать, что мы знаем о мире и о человеке все. Из нашей жизни исчезла тайна, мир стал более простым и обыкновенным. Для школьника двадцатого столетия является азбукой то, над чем бились многие умы в шестнадцатом веке. Человечество стало старше и, как это часто происходит у повзрослевших детей,
Человек принадлежит к группе животных, которых называют приматами. Наши древнейшие предки были маленькими древесными зверьками, немного похожими на современных тупай. Они обитали на Земле примерно 65 млн лет назад, в эпоху вымирания динозавров. Около 50 млн лет назад появились более высокоорганизованные животные того же типа, такие, как обезьяны. Со временем развитие некоторых групп приматов пошло по особому пути, и этот путь привел около 25 млн лет назад к возникновению первых человекообразных обезьян. В наши дни большинство из 180 различных видов приматов обитает в типических или субтропических регионах, но так было далеко не всегда. 50 млн лет назад климат на Земле был значительно теплее, и предки современных нам обезьян жили на гораздо большей территории. Их ископаемые останки обнаружены на Британских островах, в Северной Америке и даже далеко на юге, на самой оконечности Южной Америки. Существа, похожие на шимпанзе, обитали когда-то в Европе и Азии. Однако когда климат на Земле начал меняться, приматы, населявшие эти территории, постепенно вымерли.
Перші обряди урочистого посвячення у воїни існували вже в епоху Карла Великого (VIII ст. Н. Е.), Хоча саме поняття лицарства, нерозривно пов'язане з певним, уже сформованим на той час обрядом посвяти, виникло значно пізніше - в XI ст.
В епоху Карла Великого молодої людини, який вирішив обрати славний шлях воїна, в урочистій обстановці Підперізує мечем і вбирали в військові обладунки, з цього моменту він ставав не тільки захисником країни, але і зберігачем віри і королівського закону. З великим натхненням молоді лицарі вели боротьбу з безчинствами, численними грабежами і розбійними нападами, твореним місцевими баронами, відновлювали законність королівського права .
У лицарів понад усе цінувалися якості істинного воїна: мужність, хоробрість, здатність протистояти негараздам у важких походах, вміння приймати рішення і навіть в самому запалі бою залишатися холоднокровним і розважливим. Але не менш значущими були вірність своєму сюзерену і вміння тримати слово: договори найчастіше скріплювалися тільки незламною клятвою, зрадити яку означало стати клятвопорушником і ізгоєм в лицарському суспільстві ...