Объяснение:
Панування Риму на світовій політичній арені в першу чергу заслуга його правителів і сильною професійної армії. Завдяки постійним війнам, який вів Рим протягом всієї своєї історії, римською армією була розроблена не тільки сильна і мудра стратегія, але і правильна її організація.
Сильна стратегія римської армії
Після захоплення Римської імперії Італії, римські війська були значно реформовані і вдосконалені. У 1 столітті армія складалася з 25 легіонів, до складу кожного з них входило, щонайменше, чотири тисячі піхотинців і більше трьохсот чоловік кінного війська.
Ще одним надбанням римської армії було те, що на чолі кожного легіону стояли професійні полководці, які мали великий досвід в керівництві військами. Велика увага приділялася також обмундируванню воїнів.
Тіло захищали спеціальні металеві пластини, на голову надівали спеціальні шоломи з міцної шкіри і заліза. Армійським керівництвом на території сучасної Європи будувалися спеціальні військові табори.
Гай Юлій Цезар і його приймач Октівіан серпня всіляко сприяли розвитку армії, тому що основою їхньої зовнішньої політики було саме бажання розширити межі Римської Імперії.
Дивним є той факт, що ці правителі завжди говорили про те, що насправді Рим ні на кого не нападає, а навпаки – захищається від агресорів. Хоча видимих претендентів на владу в Римській Імперії у той час не було.
Объяснение:
Панування Риму на світовій політичній арені в першу чергу заслуга його правителів і сильною професійної армії. Завдяки постійним війнам, який вів Рим протягом всієї своєї історії, римською армією була розроблена не тільки сильна і мудра стратегія, але і правильна її організація.
Сильна стратегія римської армії
Після захоплення Римської імперії Італії, римські війська були значно реформовані і вдосконалені. У 1 столітті армія складалася з 25 легіонів, до складу кожного з них входило, щонайменше, чотири тисячі піхотинців і більше трьохсот чоловік кінного війська.
Ще одним надбанням римської армії було те, що на чолі кожного легіону стояли професійні полководці, які мали великий досвід в керівництві військами. Велика увага приділялася також обмундируванню воїнів.
Тіло захищали спеціальні металеві пластини, на голову надівали спеціальні шоломи з міцної шкіри і заліза. Армійським керівництвом на території сучасної Європи будувалися спеціальні військові табори.
Гай Юлій Цезар і його приймач Октівіан серпня всіляко сприяли розвитку армії, тому що основою їхньої зовнішньої політики було саме бажання розширити межі Римської Імперії.
Дивним є той факт, що ці правителі завжди говорили про те, що насправді Рим ні на кого не нападає, а навпаки – захищається від агресорів. Хоча видимих претендентів на владу в Римській Імперії у той час не було.
На протяжении средневековья существовало два основных типа отношений между церковью и светскими властями:
Примат светской власти над духовной (Цезаропапизм), существовавший в Византии, при котором глава светской власти — император — фактически являлся и главой церкви (папой): он назначал главу церкви — константинопольского патриарха; императоры зачастую вмешивались в догматические споры, регулируя догматику и обрядовость эдиктами и законами. Такое положение возникло в Восточной Римской империи со времён первых вселенских соборов (начиная с борьбы с арианством), в ходе которых церковные деятели апеллировали к императорам при решении догматических, обрядовых и церковных вопросов. Окончательно такое положение было закреплено в кодексе и новеллах императора Юстиниана, однако ему же принадлежит высказывание «источником всех богатств церкви является щедрость императора».
Примат духовной власти над светской (Папацезаризм), то есть примат церкви, начавший оформляться на территориях Западной Римской империи после её распада. Впервые эта идея была сформулирована гиппонийским епископом Аврелием Августином в его труде «О граде божием» (лат. «De civitate Dei»): основной идеей этого труда, написанного вскоре после захвата готами Рима и под впечатлением от этого события, является замена государственного единства Римской империи духовным единством под главенством церкви, окончательно этот тезис оформился в письме папы Геласия I императору Анастасию I, получившем название по своему началу «Duo Sunt». В этом письме папа уже прямо указал, что существуют две власти: светская и духовная, и власть последней — весомее.