У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний-схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився на Ізабеллі Єрусалимській, сестрі й спадкоємниці померлої СибіллиПісля взяття Акри хрестоносці діяли в'яло й не наважилися рішуче напасти на Єрусалим, хоча й робили слабкі спроби. Нарешті, у вересні 1192 р., було укладене перемир'я із Саладіном: Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було дозволено відвідувати святе місто. Після цього Річард відплив у Європу.Хрестоносці також намагалися взяти під контроль Тір, але були переможені мусульманами. Мешканці Тіру по Захір аль-Дін Атабека, правителя Дамаску, до у захисті свого міста від франків з обіцянкою здати місто йому. Коли франки були переможені, мешканці Тіру не здали місто, а Захір аль-Дін коротко сказав:
Те, що я зробив, я зробив заради Бога і мусульман, а не через бажання золота і королівства.
23 сентября 1814 года французская делегация прибыла в Вену. Программа действий у Талейрана к тому времени уже была достаточно четко выработана. Он выставил перед конгрессом 3 основных требования. Во-первых, Франция признает лишь те решения конгресса, которые были приняты на пленарных заседаниях в присутствии представителей всех держав. Во-вторых, Франция желает, чтобы Польша была восстановлена либо в состоянии 1805 года, либо по ее состоянию до первого раздела. В-третьих, Франция не согласится ни на расчленение, ни, тем более на лишение самостоятельности Саксонии. Одновременно министр раскинул широкую сеть интриг, направленных на то, чтобы настроить Россию и Пруссию против Австрии и Англии. Но все атаки на Александра по поводу Польши были решительно отбиты. Поняв, что в вопрос с Польшей проигран, Талейран деятельно занялся решением саксонского вопроса, интересовавшего Францию гораздо больше. Однако отстоять свою позицию о недопустимости расчленения Саксонии дипломату так и не удалось. Территория Саксонии была разделена пополам.
Проиграв польское дело, и, по сути, «завалив» саксонское, Талейран, тем не менее, полностью выиграл свою главную ставку: буржуазная Франция не только не была расхватана по кускам феодально-абсолютистскими великими державами, но и вошла равноправной в среду великих европейских держав. Кроме того, была разбита грозная для французов коалиция. Таковы главные итоги напряженной деятельности министра иностранных дел Талейрана в этот период на международной арене.