Тысяча и одна ночь» не есть произведение отдельного автора или составителя, – коллективным творцом является весь арабский народ. В том виде, в каком мы её теперь знаем, «Тысяча и одна ночь» – собрание сказок на арабском языке, объединённых обрамляющим рассказом о жестоком царе Шахрияре, который каждый вечер брал себе новую жену и на утро убивал её. История возникновения «Тысячи и одной ночи» до сих пор далеко не выяснена; истоки её теряются в глубине веков. Первые письменные сведения об арабском собрании сказок, обрамлённых повестью о Шахрияре и Шахразаде и называвшемся «Тысяча ночей» или «Тысяча одна ночь» , мы находим в сочинениях багдадских писателей X века – историка аль-Масуди и библиографа ан-Надима, которые говорят о нем, как о давно и хорошо известном произведении. Уже в те времена сведения о происхождении этой книги были довольно смутны и её считали переводом персидского собрания сказок «Хезар-Эфсане» («Тысяча повестей») , будто бы составленного для Хумаи, дочери иранского царя Ардешира (IV век до н. э) . Содержание и характер арабского сборника, о котором упоминают Масуди и ан-Надим, нам неизвестны, так как он не дошёл до наших дней. Свидетельство названных писателей о существовании в их время арабской книги сказок «Тысячи и одной ночи» подтверждается наличием отрывка из этой книги, относящегося к IX веку. В дальнейшем литературная эволюция сборника продолжалась вплоть до XIV—XV веков. В удобную рамку сборника вкладывались все новые и новые сказки разных жанров и разного социального происхождения. О процессе создания таких сказочных сводов мы можем судить по сообщению того же ан-Надима, который рассказывает, что старший его современник, некий Абд-Аллах аль-Джахшияри – личность, кстати сказать, вполне реальная – задумал составить книгу из тысячи сказок «арабов, персов, греков и других народов» , по одной на ночь, объёмом каждая листов в пятьдесят, но умер, успев набрать только четыреста восемьдесят повестей. Материал он брал главным образом от профессионалов-сказочников, которых сзывал со всех концов халифата, а также из письменных источников. Сборник аль-Джахшияри до нас не дошёл, не сохранились также и другие сказочные своды, называвшиеся «Тысяча и одна ночь» , о которых скупо упоминают средневековые арабские писатели. По составу эти собрания сказок, по-видимому, отличались друг от друга, общим у них было лишь заглавие и сказкарамка. В ходе создания таких сборников можно наметить несколько последовательных этапов. Первыми поставщиками материала для них были профессиональные народные сказители, рассказы которых первоначально записывались под диктовку с почти стенографической точностью, без всякой литературной обработки. Большое количество таких рассказов на арабском языке, записанных еврейскими буквами, хранится в Государственной Публичной библиотеке имени Салтыкова-Щедрина в Ленинграде; древнейшие списки относятся к XI—XII векам. В дальнейшем эти записи поступали к книготорговцам, которые подвергали текст сказки некоторой литературной обработке. Каждая сказка рассматривалась на этой стадии не как составная часть сборника, а в качестве совершенно самостоятельного произведения; поэтому в дошедших до нас первоначальных вариантах сказок, включённых впоследствии в «Книгу тысячи и одной ночи» , разделение на ночи ещё отсутствует. Разбивка текста сказок происходила на последнем этапе их обработки, когда они попадали в руки компилятора, составлявшего очередной сборник «Тысячи и одной ночи» . При отсутствии материала на нужное количество «ночей» составитель пополнял его из письменных источников, заимствуя оттуда не только мелкие рассказы и анекдоты, но и длинные рыцарские романы. Последним таким компилятором был и тот неизвестный по имени учёный шейх, который составил в XVIII веке в Египте наиболее позднее по времени собрание сказок «Тысячи и одной ночи».
Історико-архітектурні пам'ятники Володимира унікальні, і побудовані в різні історичні епохи. Найбільш відомі з них - Золоті ворота, Успенський і Дмитрієвський собори внесені ЮНЕСКО в список світової спадщини. Успенський собор , побудований у XII столітті, називають найбільшим творінням російських майстрів. Спочатку собор був одноголовим, і часто страждав від грабежів та пожеж, але потім будинок перебудовувалося, ставало ширше, гарніше, грандіозніше, як багато історичних будівель зі складною, але цікавою долею. Успенський собор у Володимирі , який вважається одним з найкрасивіших будівель, став зразком для створення багатьох соборів в інших містах Русі, заснованих в більш пізній час. Наприклад, відомий московський собор - теж Успенський, створений відомим архітектором Аристотелем Фіораванті, побудований саме за зразком Володимирського собору. Купол і іконостас Володимирського Успенського собору розписував на початку XV століття сам Андрій Рубльов. У соборі також можна побачити фрагменти унікальних фресок, створених невідомими майстрами в XII столітті. XVII століття ознаменувалося початком кам'яного будівництва, але в цей час будівель у місті було не надто багато - близько 400 будинків, в яких розміщувалося менше тисячі чоловік. Бурхливий будівництво почалося тут тільки в другій половині XVIII століття, за спеціально розробленим планом. Тоді був побудований губернаторський будинок, дзвіниця Успенського собору, Дворянське зібрання, гостинні ряди і інші будівлі. Залізниця, зв'язала місто з Москвою, була побудована в другій половині XIX століття. Проте дійсною гордістю і окрасою Володимира по праву вважаються його древні храми. Ще один знаменитий собор - Дмитрієвський, присвячений Дмитру Солунського, почав будуватися в 1194 році. Скульптурні різьблені прикраси з каменю є його головною перевагою, надаючи витончений ажурний вигляд його стін. Можливо, тому Дмитрієвський собор Володимира вважається одним з найоригінальніших і красивих давньоруських храмів. Сьогодні цей храм не є чинним, так як це архітектурний пам'ятник федерального значення. речі, Успенський собор також є пам'ятником федерального значення, і до того ж відомий в усьому культурному світі, проте він діє. Найвідомішим архітектурним пам'ятником епохи князя Андрія Боголюбського вважається церква Покрови на Нерлі , також побудована в XII столітті. Ця церква відрізняється строгим досконалістю форм, і з цієї причини її часто порівнюють із храмами Стародавньої Греції. У ній відчувається та ж пропорційність, гармонія, а витончена кам'яна різьба передає дивовижну пластику стін. І так само, як давньогрецьким майстрам, давньоруським зодчим і будівельникам вдалося зробити камінь більш легким, створити відчуття невагомості і торжества світла. Тому в архітектурі церкви Покрова на Нерлі немає ні величавості, ні царственості, як у Дмитрівського та Успенського соборів. Взагалі екскурсії по місту Володимиру часто викликають подив у мандрівників, які приїхали сюди вперше: собори і храми просто вражають своїми розмірами, але ж вони побудовані в ті часи, коли ще не було потужної будівельної техніки. Воістину, залишається тільки дивуватися, як стародавні майстри могли створити такі грандіозні будівлі, до цих пір викликають захоплення у нащадків, у тому числі у сучасних будівельників та архітекторів. Ще один рідкісний архітектурний пам'ятник Володимира - Золоті ворота. Це не просто пам'ятник архітектури - це унікальний зразок військово-інженерної архітектури XII століття, однак від того древньої споруди збереглися лише потужні стіни з білого каменю. Золоті ворота у Володимирі унікальні тим, що залишилися єдиним подібним пам'ятником тієї епохи, що дійшли до наших днів. Схожі ворота були в Давньому Києві, а також у Константинополі та Єрусалимі, однак вони не збереглися. З Золотими воротами, вірніше, з їх будівництвом, пов'язана одна дивовижна легенда. Відомо, що побудувати їх наказав князь Андрій Боголюбський, і коли ворота були майже закінчені, почали розбирати риштування. Несподівано склепіння воріт обрушилися, і дванадцять робочих опинилися під завалом. Оточуючі не сумнівалися, що робітники загинули під вагою каменів, проте князь Андрій почав молитися Божої матері, просячи її зберегти життя нещасним. До завалу була принесена ікона Заступниці, і коли сміття і каміння були розібрані, виявилося, що поховані під ними люди не тільки живі, але і не отримали жодних серйозних ушкоджень. Після цього князь звелів побудувати над воротами церкву, яку освятили в 1164 році. У ті часи, крім оборонної функції, Золоті ворота грали роль тріумфальної арки міста - адже вони були найбільш урочистими й ошатними воротами у Володимирі. Княжі дружини проходили під склепіннями Золотих воріт, йдучи в похід або повертаючись в місто з перемогою; в воротах зустрічали почесних гостей та іноземних послів; через них урочисто в'їжджали Великі Володимирські князі, вступаючи у володіння містом.
рыцарский кодекс чести призывал быть храбрым воином, преданно служить сеньору, защищать слабых и обиженных, бороться за христианскую веру. Рыцарь-сеньор был обязан заботиться о своем вассале и щедро его одарять. Настоящий рыцарь не мог вести себя в бою подло. Если он уклонялся от честного поединка, то навсегда клеймил себя. К побежденному противнику-рыцарю следовало относиться с уважением. А встретиться в бою с “неблагородным” воином считалось недостойным рыцаря. Рыцарь должен быть щедрым. Конечно, не все и не всегда придерживались этих норм поведения.
Первые письменные сведения об арабском собрании сказок, обрамлённых повестью о Шахрияре и Шахразаде и называвшемся «Тысяча ночей» или «Тысяча одна ночь» , мы находим в сочинениях багдадских писателей X века – историка аль-Масуди и библиографа ан-Надима, которые говорят о нем, как о давно и хорошо известном произведении. Уже в те времена сведения о происхождении этой книги были довольно смутны и её считали переводом персидского собрания сказок «Хезар-Эфсане» («Тысяча повестей») , будто бы составленного для Хумаи, дочери иранского царя Ардешира (IV век до н. э) . Содержание и характер арабского сборника, о котором упоминают Масуди и ан-Надим, нам неизвестны, так как он не дошёл до наших дней.
Свидетельство названных писателей о существовании в их время арабской книги сказок «Тысячи и одной ночи» подтверждается наличием отрывка из этой книги, относящегося к IX веку. В дальнейшем литературная эволюция сборника продолжалась вплоть до XIV—XV веков. В удобную рамку сборника вкладывались все новые и новые сказки разных жанров и разного социального происхождения. О процессе создания таких сказочных сводов мы можем судить по сообщению того же ан-Надима, который рассказывает, что старший его современник, некий Абд-Аллах аль-Джахшияри – личность, кстати сказать, вполне реальная – задумал составить книгу из тысячи сказок «арабов, персов, греков и других народов» , по одной на ночь, объёмом каждая листов в пятьдесят, но умер, успев набрать только четыреста восемьдесят повестей. Материал он брал главным образом от профессионалов-сказочников, которых сзывал со всех концов халифата, а также из письменных источников.
Сборник аль-Джахшияри до нас не дошёл, не сохранились также и другие сказочные своды, называвшиеся «Тысяча и одна ночь» , о которых скупо упоминают средневековые арабские писатели. По составу эти собрания сказок, по-видимому, отличались друг от друга, общим у них было лишь заглавие и сказкарамка.
В ходе создания таких сборников можно наметить несколько последовательных этапов.
Первыми поставщиками материала для них были профессиональные народные сказители, рассказы которых первоначально записывались под диктовку с почти стенографической точностью, без всякой литературной обработки. Большое количество таких рассказов на арабском языке, записанных еврейскими буквами, хранится в Государственной Публичной библиотеке имени Салтыкова-Щедрина в Ленинграде; древнейшие списки относятся к XI—XII векам. В дальнейшем эти записи поступали к книготорговцам, которые подвергали текст сказки некоторой литературной обработке. Каждая сказка рассматривалась на этой стадии не как составная часть сборника, а в качестве совершенно самостоятельного произведения; поэтому в дошедших до нас первоначальных вариантах сказок, включённых впоследствии в «Книгу тысячи и одной ночи» , разделение на ночи ещё отсутствует. Разбивка текста сказок происходила на последнем этапе их обработки, когда они попадали в руки компилятора, составлявшего очередной сборник «Тысячи и одной ночи» . При отсутствии материала на нужное количество «ночей» составитель пополнял его из письменных источников, заимствуя оттуда не только мелкие рассказы и анекдоты, но и длинные рыцарские романы.
Последним таким компилятором был и тот неизвестный по имени учёный шейх, который составил в XVIII веке в Египте наиболее позднее по времени собрание сказок «Тысячи и одной ночи».