ответ:Уже в глибоку давнину на східному узбережжі Середземного моря виникли поселення фінікійців. Країна, яку вони населяли, називалася Фінікією. Нині на місці стародавньої Фінікії розташована держава Ліван.
У Фінікії не було великих річок і долин з родючими ґрунтами. Мало було також місця для полів і пасовищ. Проте було поширене садівництво. Фінікійці вирощували виноград та оливкові дерева. З оливок вони видавлювали духмяну олію, з винограду робили вино. Олію та вино фінікійці обмінювали на пшеницю. Ліванські гори славилися кедровими та дубовими лісами. Ліванський кедр відправляли в Єгипет та інші країни.
Місце розташування було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи з Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. З часом фінікійські поселення перетворилися на багаті торгові міста. На півночі знаходилось місто, яке греки називали Бібл, по-фінікійськи Гебал, що у перекладі означало гора. Найбільше фінікійське місто греки називали Тір, що відповідало фінікійському Цур – скеля. Тир стояв на острові неподалік від берега і був майже неприступним для ворогів. Третє найбільше місто називалось Сидон, що означало місто рибної ловлі. Міста і селища розташовувались по береговій лінії. Це було пов'язано з основним заняттям фінікійців – мореплавством, риболовством, торгівлею.
Кожне фінікійське місто мало свого правителя – царя. Він був залежним від ради вельмож і від народних зборів. У Фінікії не було єдності. Фінікійський народ не мав навіть власної назви. Жителі кожного міста називали себе його іменем. Фінікійцями їх називали греки.
2. Заняття жителів Фінікії
З давніх-давен у фінікійських містах розвивалось ремесло. Далеко за межами країни славились вироби фінікійських ремісників: ювелірів, ливарників, будівельників, ткачів, різьбярів по дереву та слоновій кістці. У Фінікії стали виготовляти скло різноманітних сортів: від темного і непрозорого до прозорого. Зі скла робили різноманітні прикраси, флакончики для пахощів, які дуже цінувалися.
Надзвичайно розвинулось у Фінікії виготовлення пурпурової фарби, яку дуже цінували в країнах стародавнього світу. Досвідчені водолази пірнали на дно моря і, ризикуючи життям, добували звідти дорогоцінні пурпурові черепашки. З кожного молюска видавлювали краплину дорогоцінної рідини, яка давала змогу фарбувати одяг у різні відтінки пурпурового кольору. Причому настільки ґрунтовно, що навіть під час прання тканини не линяли.
Объяснение:
В мае 1910 года европейские монархи съехались в Лондон на похороны британского короля Эдуарда VII. За медленно движущимся по лондонским улицам королевским гробом гарцевали до полусотни венценосных всадников: императоров, королей, кронпринцев, эрцгерцогов, великих князей и принцев. Едва ли кто-нибудь из присутствовавших мог предположить при виде такого великолепия, силы и власти, что это будет последнее столь многочисленное собрание европейских монархов, что он присутствует при закате старого мира, мира империй и королевств. Во второй половине 19 – начале 20 веков в Старом свете появились с полдесятка новых монархий. В Европе еще никогда не было так много венценосных особ, как накануне Первой мировой войны (ПМВ). Даже не считая правителей королевств и герцогств, образовавших за четыре десятилетия до этого Германскую империю, на континенте находились порядка двух десятков только правящих монархов. Республики существовали всего в двух европейских странах: Франции и Швейцарии. Причем, во Франции в течение 19 века королевская власть возрождалась и исчезала четыре раза.
Европейские монархи собрались проводить в последний путь британского коллегу. Через четыре года начнется Первая мировая война, которая уничтожит четыре великих империи и отправит на свалку истории четыре старинных и могучих монархических династии: русских Романовых, немецких Гогенцоллернов, австрийских Габсбургов и турецких Османов.
Объяснение:
