Мавзолей Алаша хана:
1. Х - Х| веков
2.Архитектор неизвестен
3. Мавзолей был построен из кирпича и дерева.
4. С двух сторон фасада установлены шестигранные колонны, каждая из которых опирается на три полушария, из которых два целые, а третье служит основанием колонны. Этот стиль встречается очень редко в Средней Азии.
5. Культуру не знаю
Мавзолей Жошы хана :
1 Х|||
2. У Хафиз-и Таныша Бухари в сочинении „Шараф-неме-йи шахи”
3. Из красного жжённого кирпича, стены внутри глиняно-саманным раствором.
4. Размеры мавзолея 7,25×9,52м, сохранившая высота портала 7,85м, купола - 7,1 м
5. культуру тоже не знаю
Объяснение:
Я писала отдельно два мавзолей ( потому что это вообще разные мавзолеи ), культуру в школе узнаю, скажу.
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х—XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV ст. Руським воєводством.[1]
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осередків у першій половині XIV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору Польщі і Литовського князівства, а з кінця XVII — початку XVIII ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).[2]
На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з XVI ст. — також Roxolania).[2]
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім усього українського простору.[2]
Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку XX століття за часів УНР.[3]