После победы в австро-прусско-итальянской войне 1866 года Пруссия стремилась объединить все германские земли под своей эгидой, а также ослабить Францию. Франция в свою очередь пыталась исключить возможность воссоединения единой и сильной Германии. Формальным поводом к войне стали претензии на испанский престол, которые выдвинул родственник прусского короля Леопольд Гогенцоллерн. В 1868 году была свергнута испанская королева Изабелла II, началась революция. После Германия и Франция выдвинули свои кандидатуры на испанский престол. Претензии Леопольда тайно поддерживал Отто фон Бисмарк. В Париже были возмущены притязаниями Леопольда. Наполеон III заставил Гогенцоллерна отказаться от испанского престола, а после этого посол Наполеона потребовал, чтобы этот отказ одобрил и сам Вильгельм I.
Александр Невский заставил Новгород платить дань монголам. После победы над шведами он в Новгороде не удержался, потому что местные бояре, думающие только о своих прибылях (типа наших российских чиновников) , выжили его из города. Но после победы над немцами на Чудском озере многие поняли, что наступили времена, когда лучше поступиться частью прибыли, зато сохранить жизнь и свободу. Особенно это поняли низовые массы Новгорода, более других пострадавшие от произошедших событий. Поэтому они в целом стояли на стороне Александра в его борьбе с новгородскими боярами за власть в городе. Опираясь на на широкие народные слои, Александр сумел одержать победу и установить свою власть в Новгороде. А потом, когда он стал великим князем всей Руси и пришла пора платить дань Орде, он основное бремя по выплате дани возложил именно на Новгород. Дело в том, что Новгородские земли в основном монгольским нашествием затронуты не были и хозяйство здесь осталось не порушенным. К тому же Новгород на правах младшего партнера входил в состав Ганзейского союза немецких городов и имел от торговли с Ганзой хорошие прибыли. Вот Александр и заставил новгородских купцов отдуваться за всю Русь. Ему пришлось даже подавлять восстание в городе, которое вспыхнуло от недовольства по поводу выплаты дани.
Культуркампф» (йому. kulturkampf — боротьба за культуру), поширене в літературі найменування заходів уряду о. бісмарка в 70-х рр. 19 ст проти католицької церкви — головної опори католицької партії «центру», яка виражала сепаратистські, антипрусські тенденції (головним чином в західній і південно-західній німеччині). у ході «до.» були проведені закони про заборону священикам вести політичну агітацію (дек. 1871), про позбавлення духівництва права нагляду за школами (березень 1872), про передачу в руки держави справи підготовки і призначення на посаді духовних осіб (1873) і ін. у лютому 1875 були розбещені майже всі католицькі ордени і проведений закон про цивільний брак. уряд бісмарка використовував «до.» для посилення національного гніту в польських землях, що знаходилися під німецьким пануванням, і розпалювання релігійних пристрастей з метою відвернення робітників від класової боротьби. характеризуючи «до.», в. і. ленін писав: «такою боротьбою бісмарк лише укріпив войовничий клерикалізм католиків, лише пошкодив справі дійсної культури, бо висунув на перший план релігійні ділення замість ділень полі» (полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 416—17). в кінці 70 — початку 80-х рр. бісмарк в цілях об'єднання всіх консервативних сил пішов на примирення з католицьким духівництвом: більшість законів, прийнятих в період «до.», було скасовано; збереглися лише закони про цивільний брак і про вигнання єзуїтів.
