МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ МАКСИМОВИЧ Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом. Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.
МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЯВОРНИЦЬКИЙ
Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Він був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства.
Римское государство появилось в 753 году до нашей эры и пало в 476 году нашей эры. Все это время армия была основой и движущей силой общественного устройства. И ранний Рим, и Римская республика, и Римская империя были жестко регламентированы. Соблюдались строгая дисциплина и поддерживалась иерархия, а также простой, но всем понятный принцип «ты начальник – я дурак» (и наоборот). Для простоты управления всю территорию страны поделили на районы, соответствующие войсковым единицам, а начальников подразделений поставили руководить и войсками, и соответствующими административно-территориальными единицами.
Для индустриального общества характерно возрастание благосостояния населения. В социальной сфере индустриального общества также рушатся традиционные структуры, социальные перегородки. Социальная мобильность значительна. В результате развития сельского хозяйства и промышленности удельный вес крестьянства в составе населения резко сокращается, происходит урбанизация. Появляются новые классы — промышленный пролетариат и буржуазия, укрепляются средние слои. Аристократия приходит в упадок. В духовной сфере наблюдается значительная трансформация системы ценностей. Человек нового общества автономен внутри социальной группы, руководствуется своими личными интересами. Индивидуализм, рационализм (человек анализирует окружающий мир и принимает решения на этой основе) и утилитаризм (человек действует не во имя каких-то глобальных целей, а для определенной пользы) — новые системы координат личности. Происходит секуляризация сознания (освобождение от непосредственной зависимости от религии) . Человек в индустриальном обществе стремится к саморазвитию, самосовершенствованию. Глобальные изменения происходят и в политической сфере. Резко возрастает роль государства, постепенно складывается демократический режим. постепенно складывается демократический режим. В обществе господствуют право и закон, а человек вовлекается во властные отношения в качестве активного субъекта.
Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.
МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЯВОРНИЦЬКИЙ
Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Він був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства.