Политические партии Соединённых Штатов Америки играют важную роль в политической системе и жизни страны, несмотря на то, что Конституция Соединённых Штатов не оговаривает особо их существование. Традиционно для США характерна двухпартийная система, когда с середины XIX века в политике доминируют две большие партии.
Политологи и историки делят развитие двухпартийной системы Америки на пять эпох[1]. Современная двухпартийная система состоит из Демократической и Республиканской партий, которые неизменно побеждают на президентских выборах с 1852 года и контролируют Конгресс Соединённых Штатов с 1856 года. Начиная с 1930-х годов демократы в целом занимают в американской политике позиции чуть левее центра, в то время как республиканцы находятся правее центра.
Помимо двух ведущих партий в США действуют ещё 38 федеральных третьих партий, не считая региональных, но влияния на политику они практически не оказывают. Лишь время от времени кому-нибудь из членов малых партий удаётся добиться избрания в Палату представителей или Сенат. В некоторых штатах существуют партии пользующиеся реальным влиянием на региональную политику, например, Вермонтская прогрессивная партия.
Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Объяснение:
Сделал: Частично реформировал армию, смягчил условия холопства за долги, отменил закапывание мужеубийц и смертную казнь за возмутительные слова.
Предполагал, чтобы дворянство ездило за границу и обучалось там военному искусству, хотел чтобы армия была из дворянского сословия, а не из крестьян, так как считал, что это не принесет пользу ни в войне (они воевать не умеют) , ни в сельском хозяйстве (земли в военное время обрабатывать никто не будет) . Планировал освободить крестьян, предоставив им обрабатываемые ими земли, но с условием выплаты в пользу государства ежегодных податей, а также по плану Голицына операция выкупа крепостного труда и надельной земли крестьян совершалась посредством замены капитальной выкупной суммы непрерывным доходом служилых землевладельцев, получаемым от казны в виде возвышенного жалованья за службу.
Однако, После возвращения Голицына из Крымских походов положение его при дворе пошатнулось. Враги Голицына воспользовались его военными неудачами, чтобы обвинить князя в небрежении и получении взятки от крымского хана. Подросший царь Петр начал предъявлять свои права на единоличное управление государством, что вело к неизбежному столкновению Софьи со своим младшим братом. Не поддержав мысль о коронации царевны Софьи, Василий Васильевич еще более осложнил свое положение
Во время переворота в августе 1689 года, свергнувшего царевну Софью, Василий Васильевич играл незначительную роль. Он уехал из Москвы в свое имение, затем вместе с приближенными прибыл к Петру I в Троицу. 9 сентября 1689 года у ворот Троице-Сергиева монастыря Голицыну и его сыну Алексею прочитали приговор. Они лишались боярских чинов, их имения были конфискованы, им предстояла ссылка с лишением чести и имущества. После почти 25 лет ссылки Василий Васильевич Голицын скончался 21 апреля 1714 года в Великопинежской волости Архангельской губернии. Его похоронили в Красногорском монастыре