РИМ – ВЕЧНЫЙ ГОРОД
Рим – единственный город в мире, который заслужил своеобразный почетный титул: Вечный город.
Так стали называть Рим в I веке до нашей эры, когда он был уже очень старым, но не стареющим городом. Напротив, от века к веку он набирал темп, и росли его размеры, мощь и великолепие: даже время оказалось бессильно перед этим удивительным городом.
Долгая история города не была гладкой: он знал времена не только расцвета, но и упадка, когда жизнь в нем едва теплилась. Рим устоял перед всеми превратностями судьбы, а сам факт его существования давно стал восприниматься как символ вечной творческой энергии Человека.
Рим, “город семи холмов и всей земли повелитель”, так называет его один из поэтов конца I в. до н.э. – начала I в. н.э., расположен в области Лаций на левом берегу Тибра, в 27 км от впадения его в Тирренское море и занимает семь холмов (Капитолий, Палатин, Виминал, Квиринал, Эсквилин, Целий, Авентин); в состав Рима входят также два холма на правом берегу (Яникул, Ватикан). (Рис.1).
Холмы Рима:
1. Квиринал
2. Виминал
3. Эсквилин
4. Капитолий
5. Палатин
6. Целий
7. Авентин
Объяснение:
У 14 столітті руські князівства зазнали змін у своєму політичному статусі. Декілька руських князівств, зокрема Волинське, Галицько-Волинське та Київське князівства, стали васалами Великого князівства Литовського. Це означало, що литовські князі мали певний контроль над цими територіями, але дозволяли їм зберігати певну ступінь автономії та самоуправління.
Також, деякі руські князівства опинилися під впливом Золотої Орди - монгольського ханства, яке контролювало значну частину Східної Європи. Руські князі були змушені платити податки та підкорятися монгольським правилам.
Згодом, у другій половині 14 століття Велике князівство Литовське та Королівство Польське утворили Польсько-Литовську Королівську державу. Руські князівства, що раніше належали до Великого князівства Литовського, стали частиною цієї об'єднаної держави.
Економічно, українські землі у цей період залишалися переважно сільськогосподарськими. Велику частину населення становили селяни, які займалися сільським господарством. Промисловість розвивалася у різних формах, зокрема ремісництво та малі мануфактури.
Загалом, особливості економічного розвитку українських земель Російської та Австро-Угорської імперій в 1900-1914 роках полягали у їхній залежності від цих держав, а також у збереженні переважно сільськогосподарського характеру та обмеженому розвитку промисловості.
