М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
sofaTV
sofaTV
10.10.2022 08:31 •  История

Кто из киевских князей ввел систему престолонаследия, которая предусматривала передаваемость власти по совершенству? кто знает. это либо ярослав мудрый или владимир великий.

👇
Ответ:
Hapec
Hapec
10.10.2022
Владимир великий. вот так
4,6(61 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
keewowzor2h
keewowzor2h
10.10.2022

 Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?

Початок революційних подій у Східній Галичині. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати загальноімперського парламенту), який мав прийняти нові закони.

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.



У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину було скасовано, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.

Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства виробництва, науці.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в східній Галичині.

Діяльність Головної руської ради. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ тощо. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).

Єпископ Григорій Яхимович був важливою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради — окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польському впливу в краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. із 1848 р. став перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.

У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:

• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;

• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.

4,4(67 оценок)
Ответ:
maximkap007
maximkap007
10.10.2022
ПАВЕЛ I (1754-1801),

российский император с 1796, сын Петра III и Екатерины II. Проводил централизацию и мелочную регламентацию во всех звеньях государственного аппарата; в армии ввел прусские порядки; ограничил дворянские привилегии. Выступал против революционной Франции, но в 1800 заключил союз с Бонапартом. Убит заговорщиками-дворянами.

Детство, юность, образование

Первые годы после рождения Павел рос под присмотром императрицы Елизаветы Петровны, его родители к нему почти не допускались, и он фактически не знал материнской ласки. В 1761 воспитателем к нему был назначен Н. И. Панин. Сторонник Просвещения, он искренне привязался к великому князю и старался воспитать из него идеального монарха. Павел получил хорошее образование и, по свидетельствам современников, был стремящимся к знаниям романтически настроенным мальчиком с открытым характером, искренне верившим в идеалы добра и справедливости. Первоначально его отношения с матерью после ее восшествия на престол в 1762 были достаточно близкими. Однако со временем их отношения ухудшились. Екатерина опасалась своего сына, имевшего больше законных прав на трон, чем она сама. На протяжении нескольких десятилетий имя Павла не раз всплывало в разных политических процессах, по стране распространялись слухи о его воцарении, к нему как к “сыну”, взывал Е. И. Пугачев. Императрица старалась не допускать великого князя к участию в обсуждении государственных дел, а тот, в свою очередь, начинал все более критически оценивать политику матери. В 1773 Павел женился на принцессе Вильгельмине Гессен-Дармштадтской (в православном крещении Наталья Алексеевна) и полюбил ее, но она умерла во время родов в 1776. В 1776 же он женился вновь на принцессе Софии Доротее Вюртембергской, крещенной в православии под именем Марии Федоровны. В 1781-82 супруги совершили путешествие по ряду европейских стран, во время которого Павел открыто критиковал политику матери, о чем ей вскоре стало известно. По возвращении великокняжеской четы в Россию императрица подарила им мызу Гатчина, куда отныне переместился “малый двор” и где Павел, унаследовавший от отца страсть ко всему военному на прусский манер, создал свою небольшую армию, проводя бесконечные маневры и парады. Он томился бездеятельностью, строил планы своего будущего царствования, а его характер к этому времени стал подозрительным, нервным, желчным и деспотичным. Правление матери казалось ему слишком либеральным, он считал, что, дабы избежать революции, следовало при военной дисциплины и полицейских мер устранить любые проявления личностной и общественной свободы.

Внутренняя политика

Приход Павла к власти в ноябре 1796 сопровождался милитаризацией жизни двора и Петербурга в целом. Новый император сразу же попытался как бы зачеркнуть все сделанное за 34 года царствования Екатерины II, и это стало одним из важнейших мотивов его политики. В целом в его внутренней политике можно выделить несколько взаимосвязанных направлений — преобразования в государственном управлении, сословная политика и военная реформа. По первому из них Павел значительно усилил значение генерал-прокурора Сената, придав ему фактически функции главы правительства, соединив их с функциями министров внутренних дел, юстиции и частично финансов. Был восстановлен ряд ранее ликвидированных коллегий. Одновременно император стремился заменить коллегиальный принцип организации управления единоличным. В 1797 было создано министерство уделов, ведавшее земельными владениями царской семьи, а в 1800 — министерство коммерции. Еще более решительно Павел расправился с созданной Екатериной системой местных учреждений: частично было упразднено городское самоуправление, социальное обеспечение, некоторые низшие судебные инстанции и др. Одновременно ряду национальных окраин империи (Прибалтика, Украина) б не 
очень краткая
4,6(49 оценок)
Новые ответы от MOGZ: История
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ