Після приходу до влади 28-річний Дарій, син Гістаспа, четвертий перський цар з династії Ахеменідів, придушив повсталі проти нього Елам та Вавилон і того ж 522 року до н.е. утвердився на престолі Єгипту. Через шість років він здійснив успішний похід на Схід, приєднавши долину Інду, після чого рушив на Захід, де йому підкорились острови Самос і Хіос в Егейському морі.
У пошуках союзників для завоювання Еллади Дарій спробував заручитись підтримкою скіфських племен, однак його пропозиція одружити свого сина Савлія з донькою царя Іданфірса була грубо відхилена. Це, як повідомляє Геродот у своїй «Історії», викликало бажання «покарати скіфів за спустошення Мідії» сотню років перед тим, і Дарій надіслав проти них невеликий загін на чолі із Аріарамном, сатрапом Кападокії. З походу морем через Понт Евксинський перси повернулись із великою кількістю рабів і полонених з числа скіфської знаті, серед яких був і брат царя Марсагет.
Швидкий успіх розвіяв останні сумніви Дарія у доцільності походу далеко на північ, де «текли повноводні ріки» і «за давніми переказами були незліченні скарби». За його наказом по всій країні було зібране величезне військо, яке навесні, імовірно, 513 року до н. е. під командою полководця Мегабаза рушило із Суз «царською дорогою» до Сард у Лідії і далі до Халкедону, де під керівництвом грецького інженера Мандрокла з Самоса вже був готовий 750-метровий понтонний міст через Босфор. Він настільки вразив Дарія, що поблизу моста були поставлені два стовпи з білого мармуру, на одному з яких перською, на іншому грецькою, були зазначені всі підвладні персам племена і народи, які взяли участь в переході через протоку, що відділяла Азію і Європу.
По той бік Босфору перського царя вітали представники грецьких полісів, що прибули за його наказом. Серед них Мільтіад, тиран Херсонесу Фракійського (майбутній герой Марафонської битви), Гістіей мілетський, Лаодамант фокейський, Еак самоський (син Сілосона-молодшого), Коес лесбоський і Страттіс хіоський. Еолійськими кораблями командував Арістагор кімський. Тирани міст з берегів Гелеспонта (Дарданелл) і Пропонтиди (Мармурового моря), — Абідоса, Візантія, Лампсака, Кізіка та інших — теж привели свої кораблі.
монгольского войска, начавшего покорение мира, состояло из конных монголов-кочевников, вся жизнь которых была одной непрерывной подготовкой к войне. Те самые приемы, что использовались для выживания в дикой степи, для выпаса скота и охоты, применялись монголами на войне.
Монгольскую армию можно рассматривать как монгольское общество, ориентированное на войну.
Что касается одежды и экипировки монгольского воина, то достоверных сведений о них до сих пор не очень много.
На голове монголы носили характерную шапку из войлока и меха.
Основной костюм и легкой и тяжелой конницы соответствовал повседневной одежде монгольского кочевника - простая тяжелая шуба перехватывалась на поясе ремнем, на котором висела сабля. Кроме нее монгол мог иметь при себе кинжал и, вероятно, топор.
Добротные и весьма удобные сапоги шились из войлока и кожи.
Под доспехами и шубой была шелковая рубаха, служившая для улавливания стрел, которые пробили доспехи. Как было давно известно, стрела причиняет серьезные ранения не тогда, когда попадает в человека, а когда извлекают ее зазубренный наконечник. Шелковую рубаху стрела, приостановленная доспехами, не пробивала, а затягивала в рану. Поэтому извлечь наконечник, обернутый шелком, не представляло особого труда.
Объяснение:
Если не правильно я не виновата
