Галицькі і Волинські землі до об'єднання Галицькі і Волинські землі увійшли до складу Київської держави за часів Володимира Великого, коли у 980 — 990 рр. були відвойовані у поляків. На Волині було засновано місто Володимир, що згодом стало столицею цих земель.
У Галичині політичним центром став Галич. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїми наступниками.
Особливістю політичного життя Галицького князівства був значний вплив на управління князівством місцевих бояр. На відміну від бояр інших земель, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулося насамперед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони дістали не від київського князя, а шляхом загарбання общинних земель. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі зустріли опір місцевої знаті, що бачила в них чужинців і будь-якими засобами відстоювала свої інтереси, часто спираючись на Польщу та Угорщину.
Дещо інакше діяв його син Роман Мстиславич (1170—1205). Він спирався не на високородних бояр, а на міщан і служилих дворян, за до яких розправився з супротивниками централізованої влади, створивши на Волині сильне державне утворення. Завдяки цьому він став претендувати на приєднання до свого князівства ослаблених міжусобною боротьбою Галицьких земель.
При завоевании новых земель Александр устраивал власть, обучение и быт в соответствии с эллинистическими традициями, он создавал школы и библиотеки, не только для сохранения знаний, но и для распространения и закрепления эллинистической культуры и образа жизни, который считал наилучшим вариантом для всех народов. Всего было основано около тридцати новых городов - Александрий. Наибольший вклад в культурное развитие и научный прогресс внесла Египетская Александрия со знаменитой библиотекой, ставшей крупнейшим в мире хранилищем знаний, центром исследований и культурного развития.
