По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Спочатку влада перейшла до Василька Романовича (1264- 1269). Для нього, м’якого й поступливого, цей тягар виявився непосильним. Не маючи вдачі володаря, він не спромігся зберегти ні централізованої влади, ні територіально-політичної цілісності королівства. Влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром. Поновилася удільна система. Сини Данила отримали: Лев — Галицьку й Перемишльську землі, Шварно - Холмську й Белзьку землі та Чорну Русь (Західна Волинь), Мстислав - Луцьк зі Східною Волинню і Теребовлянщину. Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир. Володимир Василькович після смерті свого батька в 1269 році зайняв престол у Володимирі (Волинському) й став правитиземлями Західної Волині. Це був дуже освічений, добрий, чесний, справедливий і мужній володар, котрий, уникаючи війн із сусідами, дбав про добробут населення, розвиток ремесел, промислів, торгівлі, сільського господарства. Попри важку хворобу займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався письменством і культурою. Він належить до найвизначніших постатей нашої історії. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису.
Монтескьё полагал, что истинную свободу народу может обеспечить только разделение власти на три ветви – законодательную (парламент), исполнительную (монарх) и судебную. Идея заключалась в решительном протесте против тирании, деспотизма и прочего беззакония власти. Он дерзко высмеивал королевский произвол, чрезмерную роскошь и иные пороки абсолютизма, осуждал непомерные налоги. Именно поэтому, просветителей не устраивало объединение этих трех ветвей в одном правителе (монархе), они были заинтересованы в праве народа заменять и свергать недостойных правителей.
