Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала
Теоретически конечно возможно всё и представить себе можно всё что угодно. Но как известно история не терпит сослагательного наклонения. Гражданская война началась из-за того, что большевики разогнали Учредительное собрание, а временное правительство из-за своей недальновидности или политической глупости или неопытности так и не поняло чаяний народа. Они так и не поняли, что народ ждал от них скорейшего решения всех тех проблем и противоречий которые накопились за годы царствования Николая II. Необходимо было в кратчайшие сроки решать земельный и военный во К тому времени русским людям мужикам уже изрядно надоело воевать и идти под пулеметы непонятно за что, а правительство этот момент явно не прочувствовало в отличии от тех же большевиков. Большевики были куда более хорошими и прагматичными политиками, именно поэтому они и взяли власть. Они почувствовали момент истории и воспользовались им. И конечно такое решение привело к гражданской войне, так как все-таки учредительное собрание было избрано законным путем всеобщих выборов. Но проблема в том, что само Учредительное собрание проявило не то что безволие, а какую-то пассивность. Это не было как во французской революции, когда Мирабо говорил: "Мы были избраны волею народа, и уйдем только под натиском штыков". У нас же было только : "Караул устал!" и само собрание после этого тихо мирно разошлось. Чтобы не допустить гражданской войны т.н "белому движению" надо было в зачатке решать эту проблему, но поскольку политическая воля у белых куда более слабая, чем у большевиков, да и сами они не могли разобраться за что воюют, в отличии от большевиков, у каждого была своя программа, цель была "Свергнем большевиков, а там видно будет", гражданская война и затянулась на долгие годы и завершилась победой большевиков - теми, за кем в конечном итоге пошел народ.
Николаю 2 было предложено добровольно отречься от престола, во избежание революционного свержения. Власть он должен был передать своему тринадцатилетнему сыну Алексею, а регентом к нему назначить своего младшего брата –великого князя Михаила Александровича. Собственно, Николай 2 так и сделал, он подписал акт об отречении в пользу брата. И если бы Михаил Александрович достойно принял «бразды правления» и начал руководить страной, то монархию, действительно, возможно было бы сохранить (просто одного царя сменить другим). Именно об этом говорит Шульгин. Но эту идею не удалось реализовать потому, что, буквально, на следующий день царствования Михаил Александрович объявил о намерении передать власть Учредительному собранию. Не нам решать насколько верным или не верным было решение нового царя, но монархию сохранить не удалось, монархическая Россия пала.