В середні віки села були зосереджені навколо замків феодалів, і селяни повністю залежали від цих панів. Це відбувалося тому, що на зорі формування феодалізму королі роздаровували своїм васалам землі разом з людьми, на них проживають. До того ж внутрішні і зовнішні війни, в стані яких постійно перебувало середньовічне суспільство, розоряли селян. Нерідко траплялося, що самі селяни просили феодалів про до коли не могли самостійно захистити себе від набігів і грабежів своїх сусідів або чужинців. У таких випадках вони повинні були віддати свої наділи феодалу-захиснику і виявлялися в повній залежності від нього. Селяни, які були офіційно вільні, але не мали прав на володіння землею, називалися земельно залежними. У Франції, Англії, Італії та Західній Німеччині їх називали вилланами. Селяни особисто залежні були самими безправними. В Іспанії їх називали ременси, у Франції – сервами. А в Англії навіть вілани не мали права залишати свого пана ні за яких обставин.
Крім податків, селяни платили своєму сеньйору за користування його млином, піччю, виноградним пресом і іншими пристосуваннями, яких не було в господарстві селян. Найчастіше селяни віддавали за це частину своєї продукції: зерно, вино, мед і т.д. Щоб отримати свободу (це стало можливим в XII – XIII ст.), Селяни могли заплатити великий викуп, але земля, як і раніше залишалася у володінні феодала.
Скандинавські селяни епохи Середньовіччя перебували в найвигіднішому становищі: вони були вільними власниками землі, але повинні були виплачувати якийсь відсоток своєї продукції феодалу. Життя селян в середньовічні часи, як і тепер, була важчою і суворіше, ніж життя городян. Щоб виростити урожай, треба було багато місяців трудитися не покладаючи рук і молити Бога про сприятливу погоду, про те, щоб не забрали годувальника на чергову війну, щоб по селянському полю НЕ проскакали кілька десятків вершників з почту феодала в гонитві за лісовим звіром під час полювання , щоб овочі не погризли зайці, а зерно не повидзьобували птиці, щоб не спалили, не сплюндрували урожай якісь лихі люди. І навіть якщо все буде благополучно, вирощеного навряд чи вистачить, щоб досхочу прогодувати зазвичай дуже велику родину. Частина врожаю потрібно віддати феодалу, частина – залишити на насіння, а вже інше – сім’ї.
Селяни жили в маленьких будиночках, критих очеретом або соломою. Дим від вогнища клубочився прямо в житловому приміщенні, стіни якого були вічно чорні від сажі. Вікон або зовсім не було, а якщо і були, то дуже маленькі і без стекол, так як скло було занадто дорогим для бідного селянина. У холодну пору ці отвори просто затикали якимись ганчірками. Взимку часто навіть свою нечисленну худобу селяни тримали у себе в оселі. Темно, тісно, димно було в будинках середньовічних селян. Зимовими вечорами при тьмяному світлі скіпки (свічки коштували дорого) селянин що-небудь майстрував або ремонтував, його дружина шила, ткала, пряла. Їжа в будинку була мізерною і одноманітною: коржі, юшки, каші, овочі. Хліба часто не вистачало до нового врожаю. Щоб не користуватися млином феодала (адже за це треба платити), селяни просто товкли зерно в довбання дерев’яної посудині – виходило щось на зразок борошна. А навесні знову орати, сіяти, оберігати поля. І молитися, молитися ревно, щоб не трапилися заморозки на сходи, щоб не було посухи, пожежі або іншої біди. Щоб чума і мор не прийшли в село, щоб і в цьому році не сталося чергового військового походу, для участі в якому могли забрати синів. Бог милостивий, хоча на все воля Його свята.
Герой Саламина Любовь Федоровна Воронкова