У центри Європи хрестові походи були проти ересі.Вона вважалася не безпечнішим явищем,ніж далекі мусульмани,оскільки шкодила "тілу Христа зсередини".
Найбільш яскравою ерессю в Європі був катаризм ,також відомий як альбігезіанство-у Альбі,міста на півдні Франції ,де він процвітав.
Наслідки:
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VII.Хоча він помер незабаром після своеї перемоги на півдні,він відновив контроль над регіоном у 1226 р. та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз.
Причини
У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.
В первые годы существования империи армия служила не только инструментом экспансии, но и важнейшим механизмом управления государством. В сочетании с теми стратегическими условиями, в которых она применялась, позволила Монгольской империи стать к середине XIII века крупнейшим государством, вобравшим в себя обширные земли от Дуная до Японского моря и от Новгорода до Камбоджи.