Характеризуючи соціальні та світоглядні передумови середньовічної культури, необхідно усвідомити хронологічні рамки Середньовіччя. Під середньовічною культурою сучасна наука розуміє культуру доби феодалізму, що відповідно до країн Західної Європи становить період приблизно від У до ХУ ст. Формування феодальних відносин у країнах Західної Європи відбувається нерівномірно. У Франції та Італії – впродовж ІХ-ХІ ст., у Німеччині – до середини ХІ ст., завоювання Англії кінця ХІ ст. прискорили процеси феодалізації у цій країні.
До кінця ХІ ст. у Західній Європі завершується поділ суспільства на землевласників – феодалів (сеньйорів) та залежних селян (сервів). Феодальні відносини характеризуються поєднанням верховної влади, у тому числі політичної, з землеволодінням, васальною ієрархією. Відносини особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів) становили систему васалітету. Васал отримував землі від вищестоящого сеньйора, який, у свою чергу, був чийсь васал. Одержання землі зобов’язувало васала виконувати військові обов’язки, брати участь у суді і т.д.
Найважливішим соціальним явищем раннього Середньовіччя була аграризація населення, що зумовила деякі своєрідні риси середньовічного суспільства. Зокрема, його аграрний характер, самодостатність великої кількості закутків, на які розпався колись єдиний римський світ. Матеріальна середньовічна культура формувалася на основі замкнутого натурального господарства сільського маєтку, нерозвиненості товарно-грошових відносин. Надалі основою культури стало і міське середовище, бюргерство, ремісниче цехове виробництво, торгівля, грошове господарство. З утворенням централізованих держав оформилися стани, що визначили структуру середньовічного суспільства – духівництво дворянство та “третій стан” – “народ”. Духівництво піклувалося про душу людини, дворянство (лицарство) займалося державними справами, народ працював.
В VII—III вв. до н. э. сакские племена объединились в союзы. Во главе этих союзов стояли верховные вожди(цари). Цари избирались советом вождей. Государственные дела обсуждались на народном собрании. Царь распределял между родами и племенами пастбища и другие земельные угодья.
Сакские женщины пользовались равными правами с мужчинами. Представительницы древней Греции, а позднее Рима в этом смысле обладали гораздо большими свободами и раскрепощённостью. Положение женщины в обществе саков можно определить как нечто среднее между понятиями восточная женщина и западная. Известно также имя царицы Зарины. Так же известно о массагетской царице Томирис, которая властвовала после смерти мужа.
В сакском обществе выделялись четыре группы населения: воины, жрецы, земледельцы,скотоводы. Каждому сословию соответствовали свои традиционные цвета: воинам - красный, жрецам - белый, земледельцам-жёлтый,скотоводам- синий. Из сословия воинов происходили вожди и цари. Царь считался посредником между небом и землёй. Царь проводил первую борозду на весенней пахоте, что демонстрировало его связь с народом. Войны были выгодны для племенных вождей. Пленных превращали в рабов и использовали в домашнем хозяйстве. Тип общества саков — военная демократия.
