Українська мова систематично заборонялась і переслідувалась спе-ціальними державними вердиктами та урядовими указами. Переслі-дування її тривало століттями, бере початок від указів Петра І 1708-1710, 1720 рр. про заборону українського книгодрукування та Катерини II про заборону викладання української мовою у Києво- Могилянській академії (1754 р.). 20 червня 1863 р. вийшло таємне розпорядження царського уряду (відоме як Валуєвський циркуляр), у якому міністр внутрішніх справ П. Валуєв наказав: «щоб до друку дозволялися тільки такі твори на ма-лоросійській мові, які належали до галузі вишуканої літератури, про-пуском книг на малоросійській мові як духовного змісту, так навчаль-них і взагалі призначених для першопочаткового читання народу, призупиняється» [320, с. 275]. Російський уряд занепокоїло те, що «при-хильники малоросійської народності» звернули свої погляди на неос- вічену масу, взялися видавати дешеві книги для читання на південно- руському наріччі», що могло «підірвати державний лад.» У циркулярі стверджувалося, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, не має і не може бути» і, що наріччя, яке вживається в Україні, є та сама російська мова «тільки зіпсована впливом на неї Польщі» [320, с.275]. Цензура під різними приводами різко обмежила друкування навіть художньої літератури. Синод 3 липня 1863 р., у свою чергу, запропо-нував усім духовним цензурним комітетам не дозволяти релігійних видань на українській мові [285, с. 60]. 31863 р. видання книжок укра-їнською мовою у межах імперії майже припинилося. Політика, що проводилась з 1863 р. стосовно поляків, українців, бі-лорусів і литовців, вперше в історії Росії відкрито переслідувала мету культурно-мовної русифікації [249, с. 190]. Відносно українців ця полі-тика русифікації мала за мету повну асиміляцію народу [248, с. 107]. Для зведення української мови до рівня селянської говірки Ем- ським указом від 18 травня 1876 р. проголошувалося: « Не допускати
Организовала бы группы милосердия, которые бы инвалидам, ветеранам войны, многодетным семьям. Для детей- сирот организовывала праздники, а также разработала бы проект, в рамках которого молодые люди оказывали бы материальную по ремонту интернатов и детских домов. На уроках литературы я многое узнала о писателях, которых можно назвать благотворителями. Разве Л.Н. Толстой не благотворитель? Ведь писатель смысл жизни видел в служении людям. Самыми счастливыми годами писатель считал те, когда он всего себя отдавал благу людей, работе в основанной им Яснополянской школе голодающим. А разве А.П. Чехов не благотворитель? У писателя был большой опыт в благотворительных делах. В Мелихове и окрестных сёлах Антон Павлович построил три школы, снабжая их учебными пособиями. Чехов лечил простой люд, покупал и выдавал из домашней аптеки лекарства, строил холерный барак. А.П. Чехов никогда не стоял в стороне от нужд крестьянства и интеллигенции. Люди! Давайте же будем добры друг к другу! Не будем остужать свои сердца! Пока сердца стучаться, будем любить, помнить и тех, кого нет, и тех, кто жив. Ведь в мире, где царствует любовь, нет грязи и лжи, нет плохих людей, потому что плохой человек не сможет любить – в холодном сердце нет места любви. Как бы ни трудна была наша жизнь, мы всегда обращаемся к ценностям человека – к духовному богатству. Человек – самое совершенное, самое разумное существо на Земле. Как он красив, когда благороден, честен, творит добро; самыми незначительными поступками, делами украшает нашу землю. Доброта и милосердие вырабатывались человечеством в течение столетий, чтобы всем было легче жить, общаться друг с другом, чтобы это общение приносило радость. Так жить нужно каждому из нас, ведь доброта, милосердие, радость и переживание за других людей создают основу человеческого счастья. Еще в IV веке до нашей эры древнегреческий философ Платон утверждал: « Стараясь о счастье других, мы находим своё собственное счастье». Чувство милосердия вечно. Человеку, сочувствующему людским тяготам, присущи такие качества, как человеколюбие и истинный гуманизм. Во все времена встречались люди, готовые прийти на другому человеку. Благотворитель… Как же я понимаю это слово? Благотворитель – это тот человек, который творит благо, добро. Если бы я была благотворителем, то у меня была бы цель: воспитать в детях добрые человеческие взаимоотношения, отзывчивость, милосердие к окружающим, друг к другу и своим близким. Также я бы разработала план благотворительных мероприятий, большую часть которых посвятила бы проблемам охраны здоровья населения, социально незащищенным группам, престарелым, детям, ведь так много больных детей . Мы должны быть внимательными, чуткими, заботливыми.
20 червня 1863 р. вийшло таємне розпорядження царського уряду (відоме як Валуєвський циркуляр), у якому міністр внутрішніх справ П. Валуєв наказав: «щоб до друку дозволялися тільки такі твори на ма-лоросійській мові, які належали до галузі вишуканої літератури, про-пуском книг на малоросійській мові як духовного змісту, так навчаль-них і взагалі призначених для першопочаткового читання народу, призупиняється» [320, с. 275]. Російський уряд занепокоїло те, що «при-хильники малоросійської народності» звернули свої погляди на неос- вічену масу, взялися видавати дешеві книги для читання на південно- руському наріччі», що могло «підірвати державний лад.» У циркулярі стверджувалося, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, не має і не може бути» і, що наріччя, яке вживається в Україні, є та сама російська мова «тільки зіпсована впливом на неї Польщі» [320, с.275]. Цензура під різними приводами різко обмежила друкування навіть художньої літератури. Синод 3 липня 1863 р., у свою чергу, запропо-нував усім духовним цензурним комітетам не дозволяти релігійних видань на українській мові [285, с. 60]. 31863 р. видання книжок укра-їнською мовою у межах імперії майже припинилося.
Політика, що проводилась з 1863 р. стосовно поляків, українців, бі-лорусів і литовців, вперше в історії Росії відкрито переслідувала мету культурно-мовної русифікації [249, с. 190]. Відносно українців ця полі-тика русифікації мала за мету повну асиміляцію народу [248, с. 107].
Для зведення української мови до рівня селянської говірки Ем- ським указом від 18 травня 1876 р. проголошувалося: « Не допускати