Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
ответ:Битва за устье Невы была борьбой всей Руси за сохранение выхода к морю. Победа русских дружин под руководством Александра Невского предотвратила потерю берегов Финского залива и полную блокаду Руси. Тем самым она облегчила дальнейшую борьбу русского народа за независимость и сохранению торгового пути в страны Европы.
Победа на Чудском озере — Ледовое побоище — имела огромное значение для всей Руси, для всего русского народа и народов Восточной Европы. Впервые в истории был положен предел грабительскому продвижению на Восток, которое немецкие рыцари с папской курии осуществляли в течение нескольких столетий. Ледовое побоище сыграло решающую роль и в борьбе литовского народа за независимость. Оно вызвало широкий отклик во всех землях Прибалтики. Произошли восстания в Латвии, Пруссии, Польском В 50-х годах было заключено соглашение между Александром Невским и королем Норвегии Хоконом IV, впервые определившее русско-норвежскую границу: были признаны права Руси на Карелию и часть Финляндии.
Невская битва и Ледовое побоище явились крупной исторической вехой в развитии северо-западных земель и в целом Руси. Это еще одно свидетельство непоколебимого мужества русского народа в борьбе с иноземными захватчиками.
Объяснение:
