По моему мнению ,одним из наиболее важных исторических событий 19 века ,является отмена крепостного права 19 февраля 1861 года .Потому,что крепостное право долгое время тормозила развитие экономики страны ,т.к на предприятиях работали крест. ,не заинтересованные в данной работе ,"оторванные" от полей ,к тому же ,не было новых оборудований и крепостное право становилось серьёзной проблемой .2)Конечно ,этой личностью является Александр 2 ,именно он не побоялся ,в отличии от предшественников ,пойти против большинства и отменить крепостное право,что прогрессивному развитию страны
Прогрессивные черты отмены крепостного права:
1)реформа эк. развитию страны
2)Выход России на мировой аграрный рынок
3)Был создан рынок наёмного труда
4)Изменилась структура общества,появилась необходимость в проведении других реформ
Боротьба плебеїв з патриціями
Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.
Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.
Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.
З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П
В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.
Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.
Народное движение в 17 веке в России только формировалось, но было активным. В целом, народное движение было только одним – это крестьянское движение, которое сформировалось естественным образом после того, как случилась Смута, а потом и вовсе закрепощение стало официально зарегистрированым.
Сюда же, к причинам, можно отнести военные расходы, а Россия вела тогда достаточно войн. Плюс, введение новых податей и мазинации с выплатой зарплаты медными монетами, а сбором налогов – серебрянными. И уже на сформированное крестьянское движение сверху «ударила» церковная реформа, которая разделила общество. Поэтому 17 век называют бунташным: а) он был крайне нестабилен, б) крестьянское движение смогло показать себя во множестве волнений в этот век (восстание Болотникова, Соляной и Медный бунты, восстание Разина, восстание Соловецкого монастыря и многие другие).
Вообще, можно сказать, что низшие слои общества активизировались в этот период. Потому что на Украине поднялись на «антипольское» восстание казаки под руководством Богдана Хмельницкого, который хотел выйти из состава Речи Посполитой.
Во всех случаях людей на восстание «вывел» гнет политический, этнический, экономический, социальный. То есть давление от государства дало обратный эффект.