Как уже отмечалось ранее, в схеме Д. Голдторна высший класс отсутствует. Он считал, что класс собственников является немногочисленным и поэтому в классовой структуре современного общества им можно просто пренебречь. Однако в социологии есть и другие точки зрения на этот вопрос. Так, по мнению Джона Вестергаарда, отличительной особенностью высшего класса является интенсивная концентрация в его руках богатства, власти и привилегий. Его роль в социальной структуре неизмеримо больше его численности. Существование высшего класса делает общество классовым, независимо от того, какое членение существует в его остальной части.
Высший класс — это «социальный класс, состоящий из наиболее богатых членов общества, имеющих наследуемое состояние, собственный бизнес или владеющих значительным пакетом акций» (Э. Гидденс)[1].
Термин «высший класс» появился в науке в начале XIX в. для описания социальной группы наследственной аристократии и сходного с ней по уровню благосостояния класса капиталистов. К 1930-м гг. в ряде развитых стран (например, в Великобритании) это уже был единый класс, объединенный брачными и семейными связями, экономическими и финансовыми отношениями, общими ценностями и образом жизни.
Высший класс в современном обществе — это очень малочисленная, но очень влиятельная группа на вершине социальной пирамиды. Так, в США более 30% всего национального богатства сконцентрировано в руках 1% верхушки собственников. Владение столь значительной собственностью обеспечивает представителям этого класса прочность положения, которое не зависит от конкуренции, падения курса ценных бумаг и др. Они имеют возможность влиять на политику, что нередко сохранять и преумножать семейное благосостояние. Представители высшего класса непропорционально представлены на ключевых постах: в политике, на гражданской службе, в военной и юридической сферах.
Следует подчеркнуть, что это не только узкая, но и достаточно закрытая социальная группа, так как они перемещаются преимущественно в своем кругу, заключая браки, поддерживая деловые и дружеские связи.
Представителей высшего класса отличают большие дома и специфический образ жизни, посещение частных школ и университетов, а также участие в так называемом социальном календаре[2].
давньогрецькі храми
Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:
