Объяснение:Ярослав Мудрый, также называемый Ярослав Первый, родился в 980 году - умер 2 февраля 1054 года, великий князь киевский с 1019 по 1054 год.
Сын великого князя Владимира, он был вице-регентом Новгорода на момент смерти отца в 1015 году. Тогда его старший выживший брат, Святополк Проклятый, убил трех других своих братьев и захватил власть в Киеве. Ярослав, при активной поддержке новгородцев и при наемников-варягов, победил Святополка и стал великим князем киевским в 1019 году.
Объяснение:
Ярослав начал консолидировать Киевское государство путем культурных и административных улучшений и военных кампаний. Он распространению христианства в Киевском государстве, собрал большую коллекцию книг и использовал много писцов для перевода греческих религиозных текстов на славянский язык. Он основал церкви и монастыри и издал законы, регулирующие правовое положение христианской церкви и права духовенства – Русская правда.
С византийских архитекторов и мастеров Ярослав укрепил и украсил Киев по византийским линиям. Он построил величественный Софийский собор и знаменитые Золотые ворота Киевской крепости. При Ярославе была начата кодификация правовых обычаев и княжеских актов, и эта работа послужила основой для кодекса законов «Русская правда».
Ярослав проводил активную внешнюю политику, и его войска одержали несколько заметных военных побед. Он вернул Галисию у поляков, решительно разгромил кочевых печенегов на южной границе Киевского государства и расширил владения киевлян в Балтийском регионе, подавив литовцев, эстонцев и финские племена. Однако его военная кампания против Константинополя в 1043 году провалилась.
Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунмінхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).
29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.
В области внешней политики Ярослав добивался укрепления международного авторитета Древнерусского государства. По его инициативе новгородский князь Владимир I Ярославич 1043 предпринял последний крупный поход Руси на Византию, однако закончившийся неудачей. Около 1050 в Киеве был поставлен первый митрополит из русских - Иларион, отстаивавший независимость русской епархии от Константинополя. Кроме того, многие дети Ярослава были связаны семейными узами с представителями правящих династий Центр. и Зап. Европы.
Летописные данные по поводу смерти Ярослава противоречивы; считается, что он скончался 20 февраля 1054, однако, многие исследователи называют иные даты. Перед смертью Ярослав завещал киевский престол старшему из оставшихся в живых сыновей, новгородскому князю Изяславу, наказывая сыновьям жить в мире.
Прозвище "Мудрый" закрепилось за Ярославом в официальной российской историографии лишь во второй половине 19 века.