Вумовах становлення української державності, розгортання державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства і правової держави, логічним і цілком закономірним виглядає інтерес сучасних дослідників до проблем джерелознавства і історіографії київської русi як першої інституційної форми існування української державності, звернення до напрацювань науковців попередніх поколінь. взагалі до наших днів з історії київської русі нагромаджено величезний масив літератури і в ньому непросто зорієнтуватися навіть фахово підготовленому історику. ситуація ускладнюється ще й тим, що маючи в своєму розпорядженні велику кількість опублікованих думок, концепцій, поглядів і суджень, історик творить черговий, власний синтез, не досліджуючи предмет, а вибираючи з літератури ті думки й факти, які більше узгоджуються з його схемою та його баченням минулого. не можна не враховувати і те, що накопичення історичних думок, концепцій відбувалося впродовж різних епох і в умовах різних ідеологій, інколи корпоративних, інколи офіціозних, від яких наука, хоч би як вона цього прагнула, не завжди могла бути вільною. в зв’язку з цим метою нашого дослідження являється спроба перегляду ідеологічних нашарувань в різних істориків різних епох, розкриття найбільш цінних думок і концепцій, які впливали на стан наукової розробки проблеми князівських з’їздів. об’єктом нашої наукової розвідки виступає складна діалектично взаємопов’язана сукупність інформаційних, правових, ідеологічних, економічних та інших чинників, що детермінували процес історичного пізнання, окреслювали мету, можливості та перспективи наукової розробленості питання князівських з’їздів. предметом нашого дослідження являється проблема наукових досліджень князівських з’їздів в дореволюційній, радянській, діаспорній та сучасній історичній науці, висвітлення основних тенденцій та наукових досягнень кожного етапу історичних досліджень та окреслення перспектив для дослідження даної проблеми в майбутньому. розкриваючи предмет дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити ступінь наукової розробки даної проблеми; розробити основні тенденції історичних досліджень нашої проблеми в хіх – хх ст.; дослідити внесок у розробку даної проблеми дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних істориків; встановити суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливали на розвиток наукових досліджень проблеми князівських з’їздів; висвітлити суб’єктивні міркування істориків хіх – хх ст. щодо князівських з’їздів та їх значення в процесі формування державності україни-руси; окреслити перспективи наукових досліджень проблеми князівських з’їздів в подальшому. хронологічні межі нашого наукового дослідження охоплюють хіх – поч. ххі ст., так як саме на цей час припадає активний розвиток історичних досліджень князівських з’їздів, виникають народницький, консервативний, націонал-державницький, радянський напрями в українській історичній науці, в рамках яких і ведуться дослідження різних проблем давньої і середньовічної, нової та новітньої історії україни.
Раньше всего искусство проторенессанса проявилось в скульптуре (Никколо и Джованни Пизано, Арнольфо ди Камбио, Андреа Пизано). Живопись представлена двумя художественными школами: Флоренции (Чимабуэ, Джотто) и Сиены (Дуччо, Симоне Мартини). Центральной фигурой живописи стал Джотто. Художники Возрождения считали его реформатором живописи. Джотто наметил путь, по которому пошло её развитие: наполнение религиозных форм светским содержанием, постепенный переход от плоскостных изображений к объемным и рельефным, нарастание реалистичности, ввёл в живописи пластический объём фигур, изобразил в живописи интерьер. И ещё! Возрождение - эпоха в истории культуры и искусства, отразившая начало перехода от феодализма к капитализму. В классических формах Возрождение сложилось в Западной Европе, прежде всего в Италии, однако аналогичные процессы протекали в Восточной Европе и в Азии. В каждой стране данный тип культуры имел свои особенности, связанные с ее этническими характеристиками, специфическими традициями, влиянием других национальных культур. Возрождение связано с процессом формирования светской культуры, гуманистического сознания. В сходных условиях развивались сходные процессы в искусстве, философии, науке, морали, социальной психологии и идеологии. Итальянские гуманисты XV века ориентировались на возрождение античной культуры, мировоззренческие и эстетические принципы которой были признаны идеалом, достойным подражания. В других странах такой ориентации на античное наследие могло не быть, но сущность процесса освобождения человека и утверждения силы, разумности, красоты, свободы личности, единства человека и природы свойственны всем культурам ренессансного типа.В развитии культуры Возрождения различают следующие этапы: Раннее Возрождение, представителями которого были Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттичелли, Джотто и др.; Высокое Возрождение, представленное Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэлем, Франсуа Рабле, и Позднее Возрождение, когда обнаруживается кризис гуманизма (Шекспир, Сервантес).Главная особенность Возрождения - целостность и разносторонность в понимании человека, жизни и культуры. Резкое возрастание авторитета искусства не вело к его противопоставлению науке и ремеслу, а осознавалось как равноценность и равноправность различных форм человеческой деятельности. В эту эпоху высокого уровня достигли прикладные искусства и архитектура, соединившие художественное творчество с техническим конструированием и ремеслом. Особенность искусства Возрождения в том, что оно носит ярко выраженный демократический и реалистический характер, в центре его стоят человек и природа. Художники достигают широкого охвата действительности и умеют правдиво отобразить основные тенденции своего времени. Они ищут наиболее эффективные средства и для воспроизведения богатства и разнообразия форм проявления реального мира. Красота, гармония, изящество рассматриваются как свойства действительного мира.В период позднего Возрождения многие его нормы изменились, обнаружились черты кризиса. В Западной Европе это сказалось в возникновении академизма и маньеризма в изобразительном искусстве, в наступлении религиозности и мистицизма на светскую и гуманистическую культуру. Обозначился разрыв между искусством и наукой, красотой и пользой, между духовной и физической жизнью человека.Гуманизм позднего Возрождения обогатился сознанием противоречивости жизни, трагическим мироощущением, что проявилось в творчестве крупнейших его представителей - Шекспира, Микеланджело.Эпоха Возрождения имела огромное положительное значение в истории мировой культуры. В искусстве Возрождения воплотился идеал гармонического и свободного человеческого бытия, питавший его культуру.Цель настоящей работы: рассмотреть особенности и содержание культуры в эпоху Возрождения.
1. Людям прощали долги - Это значит, что людей, имевших на себе долг, освобождали от его уплаты, а заложенные земледельцами участки снова стали их собственностью.
2. Царь издал запрет обращать в рабство за долги. Все рабы-должники были освобождены, а проданных за море следовало разыскать и вернуть за счет государственной казны.
3. Закон о выборности судей. Судью можно было выбирать из всех афинян независимо от их знатности и богатства.
4. И еще регулярно созывали народное собрание, в работе этого народного собрания принимали участие все афинские граждане.
