Каждый народ использовал свои датировки исторических событий. Одни пытались вести отсчёт лет от сотворения мира: евреи от 3761 годом до н. э. , александрийская хронология от 25 мая 5493 года до н. э. Римляне начинали отсчёт от легендарного основания Рима (753 год до н. э.) . Парфяне, вифиняне и селевкиды вели отсчёт лет от вступления на трон 1 царя, египтяне — с начала правления каждой следующей династии. Свой календарь основывала каждая мировая религия: согласно византийскому календарю, идёт 7520 год от Сотворения Мира, в исламе — 1433 год Хиджры, по буддийскому календарю идёт 2555 год эры Нирвана, по календарю бахаи — 168 год.
Счёт года с 1 января был введён в Риме Юлием Цезарем в 45 году до н. э. (юлианский календарь) . В 325 году юлианский календарь был принят Византией. На Руси с 1492 года началом года стало считаться не 1 марта, а 1 сентября.
Юлианский календарь установил среднюю продолжительность года в 365,25 суток: обычные годы длились 365 дней, 1 раз в 4 года (високосный год) — 366 дней.
Современный календарь назван григорианским (новый стиль) . Он введён при папе римском Григории XIII 15 октября 1582 года взамен юлианского календаря (старого стиля) .
Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.
Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.
жрецы
русалок
водяной
леший