Великий князь київський Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Він був похований у Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки збереглися до нашого часу.
Перед смертю Ярослав Мудрий зробив заповіт. У нього на той час було п’ять синів, і кожному з них він віддав окреме князівство. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав, Ігор – Волинь, а В’ячеслав – Смоленщину. Внукові Ростиславу було віддано Галицьку землю.
Ізяслав київський не мав батькових здібностей і не зумів стати єдиновладним правителем. Троє старших братів утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Період їхнього спільного правління інколи називають «тріумвіратом Ярославовичів». Вони разом видавали закони, ходили у військові походи проти кочовиків – тюрків і половців. Але основною їх метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів. Так, у 1057 р. після смерті В’ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою його Смоленську волость. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьку землю, а її князя кинули до в’язниці в Києві. Пізніше Святослав зайняв Новгород, а Всеволод – Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, тож у кінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.
Князівські усобиці посилились у зв’язку з появою нових зовнішніх ворогів – половців.
У другій половині XI ст. вони перейшли з Північно-Західного Казахстану в південноукраїнські степи і витіснили печенігів. Складалися половці з багатьох племен і вели кочовий б життя. Основними їх заняттями було кочове скотарство і торгівля. Вперше половці згадуються у руських літописах під 1054 р. З наступного року вони постійно нападали на Русь, спустошуючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі.
Поистине необозрима литература, посвященная русской общине. Происхождение общины, ее роль в российской жизни, возможности применения общинных начал для устроения более справедливого общества, включая возможность некапиталистического развития России, влияние общинной жизни на душевный склад русских крестьян и т.д. рассматривались в работах историков, экономистов, философов и публицистов самых разных направлений и течений. Ей уделяли внимание славянофилы и западники, революционные демократы и убежденные сторонники самодержавия, народники и марксисты, а также исследователи, сторонившиеся партийной борьбы. Это не случайно. Русская сельская община оказала большое влияние на существование России и русского народа, поскольку сосуществовала совместно со служебно-домашней цивилизацией и была достаточно гармонично «встроена» в нее. По Бердяеву, Россия представляла собой «огромное мужицкое царство», а жили русские мужики, в основном, в общине. Однако категория «ценность» не применялась в качестве особого теоретического средства к анализу жизнедеятельности общины. Поэтому в двух очередных статьях предполагается наметить взаимосвязь основополагающих ценностей и функций общины и описать влияние ее жизнедеятельности на историю страны и складывание народного характера. Непосредственными целями настоящей статьи являются краткое описание происхождения и развития русской общины, изложение гипотетической взаимосвязи ее основных ценностей и функций, а также путей самореализации человека в общине.
Думаю, что Петр Первый сказал после Полтавской битвы «Ныне уже совсем камень во основание Петербурга заложен», потому что Полтавская битва была не только генеральным сражением Северной войны, но также победой русских войск, которая привела к перелому в Северной войне – теперь Россия доминировала и выигрывала в войне.
Объяснение:
Именно эта битва переломила исход Северной войны и привела к концу господства Швеции в Европе.
Учитывая расположение Санкт-Петербурга (на шведской тогда территории), Полтавская битва только утвердила это расположение.