Відповідь:
У перші віки I тисячоліття до н. е. латини, сабіни, вольски, екви, самніти знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних відносин, жили в умовах військової демократії. На цій стадії розвитку війна є постійною спільною роботою, яка ведеться заради захоплення об’єктивних умов існування і для зміцнення цих захоплень. Головним об’єктом завоювань була земля. Під час набігів захоплювалися худоба, зброя, будь-яке начиння. З ростом продуктивних сил з’являються надлишки продукції, поширюється патріархальне рабство, збільшується народонаселення. Це призводить до того, що значення війни зростає.
Рим із самого початку воює з сабінами, латинами, етрусками. Спроби оволодіти правобережжям Тибру успіху не мали, але римлянам вдалося перекинути міст через річку. При Анке Марциї римляни поставили під свій контроль гирло Тибру з його соляними розробками, а при останніх царях опанували м. Габії, відняли частину території у вольсків і затвердилися в Південній Лації, заснувавши колонію Сігнію і порт Цирцеї.
Зі встановленням Республіки розширення римської території тривало. У завойовані землі римляни виводили колонії, які ставали форпостами подальших завоювань. Античний Рим не міг обійтися без колонізації. Низький рівень розвитку продуктивних сил обумовлював обмеження населення в полісах і тим самим відхід частини громадян в колонію. Основа її проводилася за рішенням народного зібрання, що визначало місце поселення і число колоністів. Для організації колонії обиралася комісія з трьох чоловік, яка давала їй ім’я, здійснювала контроль за розмежуванням території, виділенням в ній громадських і приватних земель і здійсненням релігійних обрядів. Практичну роботу проводили фахівці-землеміри.
Міжнародне становище і війни Риму в V ст. до н. е.
Спочатку Рим був ординарним містом Лація і входив в союз 30 латинських міст. У кінці царської епохи Рим зайняв переважаюче положення в Лації, його ріст і експансія почали тривожити латинів. З кінця VI ст. до н. е. ситуація змінюється. У зв’язку із вигнанням з Риму етруського царя Тарквінія Гордого (510 р. до н. е.) активізувалися етруски. Цар міста Клузія, Порсена, надаючи до Тарквінію і сподіваючись на підтримку невдоволеного патриціями плебсу, обложив Рим. У римських легендах боротьба з Порсеном зображується як ланцюг патріотичних подвигів героїв. Так, один із них, знатний юнак Гай Муцій, прагнучи убити Порсену, пробрався у ворожий табір, але помилково убив його секретаря. Він був схоплений і доставлений до царя. На допиті Муцій, демонструючи свою стійкість, поклав руку на вогонь для жертвопринесень, і спокійно переносив нестерпний біль. Убитий цим, Порсена відпустив героя, а Муцій, який втратив спалену праву руку, отримав в Римі почесне прізвисько Сцеволи (Лівші). Насправді ж Рим впоратися з Порсеною самостійно не зміг. На до йому прийшли латини і одвічні вороги етрусків — кампанські греки. Їх об’єднаними зусиллями і була досягнута перемога під Аріцієй (508 р. до н. е.).
Проте після відображення загальної небезпеки відношення римлян з латинами погіршали і вилилися в так звану 1-у Латинську війну. Вона тривала декілька років і закінчилася до 493 р. до н. е. миром. Рим вимушений був вступити в новий союз з латинами на умовах невтручання в їх внутрішні справи, взаємної військової до рівного поділу здобичі. Латини, з якими був укладений договір, складали тоді федерацію 8 міст, яка виникла, ймовірно, в період боротьби з Порсеною. Союз групувався навколо загальних святинь і культів — Юпітера Лаціарського на Альбанській горі, Юнони в Лавінії, Діани у Немейского озера. Члени союзу були рівноправні. На чолі його стояв виборний диктатор. За місцем зборів союз називався Аріцийською федерацією, активну роль у ньому грало місто Тускул.
Пояснення:
Ле Мустье
Однако во времена палеолита не только череп становился объектом ритуала. Так, в Ле Мустье — стоянке, давшей название культуре последней группы мастеров кремнёвых орудий в середине палеолита и расположенной возле Пейзак на правом берегу р. Везере в Дордони, — в 1908 г. под обломками костей животных был обнаружен скелет неандертальского юноши. Он лежал спиной вверх, с рукой, подложенной под голову, которая покоилась на подушке из кремнёвых отщепов. У его левой руки лежали прекрасный ашельский топорик и скребок. В могильнике находились также кости дикого быка, что опять-таки наводит на мысль о поминальной трапезе13.
Ла-Шапель-о-Сен
Подобное погребение обнаружено в небольшой низкой пещере неподалеку от деревни Ла-Шапель-о-Сен в департаменте Коррез. Оно находится в углублении, сделанном в полу, и окружено кремнёвыми орудиями, в том числе прекрасными скребками, а также кварцитовыми и хрустальными отщепами разных цветов. Рядом с рукой лежит нога быка, а за ней — часть позвоночника северного оленя. Над телом, погребенном в скорченном положении, найдены сломанные кости шерстистого носорога, бизона, лошади и каменного козла, а также мустьерские орудия. Около скелета находилась нога бизона, погребенная, по всей видимости, целиком, т. е. с мясом на костях14. У некоторых из кремнёвых орудий острие было сломано, возможно, при расщеплении длинных костей животных и извлечении костного мозга, который съедали во время погребальных пиров в этой пещере. Судя по количеству и разнообразию костей, эти пиры были весьма обильными и вряд ли ограничивались временем похорон.
Лa Ферраси
В пещере у Ла Ферраси близ городка Лез Ейзи в Дордони археологи обнаружили останки мужчины и женщины. Правая нога и левое предплечье мужчины защищались каменными пластинами и костяными отщепами. Неподалеку в ямах лежали останки двоих детей, а под крохотным холмиком — младенца. Четвертый ребенок был похоронен в могиле под камнем, украшенным отпечатками чаши. Все скелеты — возможно, членов одной семьи — лежали в направлении «восток-запад» среди орудий мустьерскои эпохи. Перед детскими могилами находилась выемка, возможно, ритуального назначения, заполненная золой и костями (бычьими?).
Тщательность, с которой были погребены эти тела, почти не оставляет места для сомнения в том, что культ мертвых утвердился в эпоху среднего палеолита, хотя только в районах, подобных Дордони, где для исследователей доступны пещеры, скальные навесы и захоронения, которые смогли противостоять разрушительным влияниям времени, погоды и диких животных. На этой стадии, возможно, существовала вера, что пища и орудия понадобятся человеку после смерти, в иной жизни, но похожей на прежнюю, так как никакой другой люди тогда не представляли. Отношение к умершим, нашедшее свое отражение в погребальном ритуале, могло быть сочетанием уважения, страха, преклонения и заботы об их благополучии. Все вместе это предполагало продолжение существования и после разложения тела.
Объяснение:
3-3
А если честно(хз):)
После восстания декабристов Николай стал более строгим,а 3 вопрос
1842 вроде(обяз.крестьяне)