Прихід «совітів» на західноукраїнські землі у вересні 1939 р. українці Галичини та Волині, що становили більшість населення регіону, загалом сприйняли схвально. Люди симпатизували Червоній армії, частини і з’єднання якої значною мірою складалися з етнічних українців, і яка прийшла під гаслами на кшталт «визволення братів з-під гніту польських панів та капіталістів», «возз’єднання українських земель в єдиній українській радянській державі». Однак, як зазначає дослідник В. Гриневич, ейфорію радше спричиняло визволення з-під влади непопулярного варшавського режиму, аніж прорадянські чи прокомуністичні вподобання та настрої. Водночас національні меншини міжвоєнної Польщі мріяли про радикальні позитивні зміни свого статусу та покращення матеріальних умов життя [1].
Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову до остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?
На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.
«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.
Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині
Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму
Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.
Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою до , жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.
Соціальні й медичні проекти для живих
Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.
Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.
«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, за ємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі до тим, хто вже не в змозі до собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.
Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують
Итак, почему же Русь была крещена?
На сегодня современные историки называют три основные причины этого:
1. Усиление роли государства, возвышение его над народом, что вступало
в непримиримое противоречие с общинными языческими представлениями древних
славян.
2. Несовместимость установившегося государственного единства
разнородных языческих культов отдельных восточнославянских племен, а также
неславянских народов. Это противоречие необходимо было преодолеть: единому
государству должен был соответствовать и единый религиозный культ.
3. Языческая Русь не могла входить, как полноценный член ни в какие
международные союзы и была обречена на политическую изоляцию, прежде всего
в Европе, где не хотели заключать династических браков, а также торговать с
язычниками. Здесь уже затрагивались экономические вопросы жизни
государства, вопросы дальнейшего развития и сохранения Руси как единого и
могучего защитить себя государства.
Политические последствия
Крещение Руси произошло до окончательного раскола Западной и Восточной Церквей, но в период, когда он де-факто уже вполне вызрел и получил своё выражение как в вероучении, так и в практике взаимоотношений церковной и светской властей.
В византийском церковно-государственном правосознании Император (Василевс) мыслился как Хранитель и Верховный Защитник православия (эпистимонарх) , а следовательно, и единый самодержец (автократор) всех православных народов. Правители прочих христианских народов (государств) получали от него титулы архонтов, князей, стольников. Таким образом, приняв крещение от Ромеев (византийцев) , Владимир включил Русь в орбиту византийской государственности.
Так, Киевскому великому князю в XII в Константинополе усвояли скромный придворный титул стольника. Киевская же митрополия в Константинопольских диптихах занимала место в ряду последних: в древнейшем из них — 61-е, а в более позднем, составленном при Андронике II Палеологе (1306—1328) — 77-е.
Культурные последствия
Принятие христианства как государственной религии влекло с неизбежностью ликвидацию языческих культов, пользовавшихся до того великокняжеским патронатом. При этом была частично уничтожена русская культура, в которой сотни лет язычество играло важнейшую роль.
Были запрещены все языческие обряды и празднества (многие из них сохранялись долгое время или принимали церковную интерпретацию - например, Масленица) , некоторые образцы русского народного творчества, разрушены все культовые сооружения (идолы, капища) . Уничтожались представители реакционной русской духовной элиты: волхвы и ведуны.