німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.
нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.
нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.
колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.
у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.
німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.
проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.
Первая гражданская война в России и сегодня вызывает немало споров. Прежде всего, у историков нет единого мнения о ее периодизации и причинах. Часть ученых полагает, что хронологическими рамками гражданской войны являются октябрь 1917 – октябрь 1922 гг. Другие считают, что более корректно назвать датой начала гражданской войны 1917 г., а окончания – 1923 г.
Единого мнения о причинах гражданской войны в России, так же, не существует. Но, среди важнейших причин ученые называют:
разгон большевиками Учредительного собрания;
стремление получивших власть большевиков удержать ее любыми
готовность всех участников использовать насилие как разрешения конфликта;
подписание в марте 1918 г. Брестского мира с Германией;
решение большевиками острейшего аграрного вопроса вопреки интересам крупных землевладельцев;
национализацию недвижимости, банков, средств производства;
деятельность продотрядов в деревнях, приведшую к обострению отношений новой власти с крестьянством.
Ученые выделяют 3 этапа гражданской войны. Первый этап продлился с октября 1917 г. по ноябрь 1918 г. Это время прихода к власти большевиков. С октября 1917 г. отдельные вооруженные столкновения постепенно переходят в полномасштабные военные действия. Характерно, что начало гражданской войны 1917 – 1922 гг., разворачивалось на фоне более масштабного военного конфликта – Первой мировой. Именно это стало основной причиной последующей интервенции Антанты. Необходимо отметить, что каждая из стран Антанты имела свои причины для участия в интервенции. Так, Турция желала утвердиться в Закавказье, Франция - распространить свое влияние на север Причерноморья, Германия – на Кольский полуостров, Японию интересовали сибирские территории. Целью Англии и Соединенных Штатов было одновременно расширение собственных сфер влияния и предотвращение усиления Германии.
Второй этап датируется ноябрем 1918 – мартом 1920 гг. Именно в это время произошли решающие события гражданской войны. В связи с прекращением военных действий на фронтах Первой мировой и поражением Германии постепенно боевые действия на территории России утратили интенсивность. Но, в то же время, наступил перелом в пользу большевиков, которые контролировали большую часть территории страны.
Заключительный этап в хронологии гражданской войны продлился с марта 1920 по октябрь 1922 гг. Военные действия этого периода велись, преимущественно на окраинах России (Советско-польская война, боевые столкновения на Дальнем Востоке). Стоит отметить, что, существуют и другие, более подробные, варианты периодизации гражданской войны.
Окончание гражданской войны ознаменовалось победой большевиков. Важнейшей ее причиной историки называют широкую поддержку народных масс. Серьезно повлияло на развитие ситуации и то, что ослабленные Первой мировой войной, страны Антанты не смогли скоординировать свои действия и нанести удар по территории бывшей Российской империи всеми силами.
Итоги гражданской войны в России оказались ужасающими. Страна фактически лежала в руинах. Эстония, Латвия, Литвы, Польша, Белоруссия, Западная Украина, Бессарабия и часть Армении вышли из состава России. На основной территории страны потери населения, в том числе и в результате голода, эпидемий и т.д. составили не менее 25 млн. человек. Они сравнимы с общими потерями стран, принимавших участие в военных действиях Первой мировой. Уровень производства в стране резко упал. Около 2 млн. человек покинули Россию, эмигрировав в другие государства (Франция, США). Это были представители русского дворянства, офицерства, духовенства, интеллигенции.
Объяснение:
Надеюсь
