Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
СЕРЕДНІ ВІКИ
Франкська імперія
Імперія Карла Великого
Серед оточення Карла народилась ідея проголосити його імператором на кшталт давніх римлян. У пам'яті багатьох людей ще збереглися спогади про ті часи, коли світ мав одного монарха, який забезпечував мир і злагоду, оберігав християнство. Тепер, коли Карл об'єднав під своєю владою більшість народів Західної Європи, ці мрії були, як ніколи, близькими до здійснення.
Після того, як Карл Великий допоміг римському папі повернути владу, перемігши римську знать, папа Лев III запросив монарха в Рим. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800р. він увінчав короля імператорською короною та оголосив його римським імператором. У 812 р. імператором Заходу Карла визнала і Візантія.
Проте нова імперія суттєво відрізнялася від старої — Римської. Постійної столиці у Карла Великого не було. Він мандрував усією країною, зупиняючись у численних маєтках, найчастіше в Ахені. Держава поділялася на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, вели судочинство, очолювали місцеве ополчення. Для перевірки їхньої діяльності існували спеціальні королівські ревізори з близького оточення Карла. Карл, як і раніше, збирав щороку всіх вільних франків, але не в березні, як за Меровінгів, а в травні (коли було вдосталь кормів для коней), тому й називалися ці зібрання «травневими полями». У них брали участь лише рицарі й духівництво. Король вислуховував їхні повідомлення про справи на місцях і віддавав накази або збірники постанов — капітулярії.
На рубеже XIX–XX веков США, Германия и Япония стали опережать в экономическом развитии Великобританию и Францию и претендовать на их колонии. Наиболее агрессивно на мировой арене выступала Германия. Она стремилась овладеть колониями Великобритании, Бельгии и Нидерландов, закрепить за собой захваченные у Франции Эльзас и Лотарингию, отторгнуть Польшу, Украину и Прибалтику от Российской империи, подчинить своему влиянию Османскую империю и Болгарию и совместно с Австро-Венгрией установить свой контроль на Балканах.
Сразу после Франко-прусской войны 1870–1871 годов, в результате которой Франция ус-тупила Германии Эльзас и Лотарингию, угроза новой войны стала постоянной. Франция надеялась на возврат утерянных территорий, но боялась повторного германского нападения. Великобритания и Российская империя не хотели нового разгрома Франции и установления германской гегемонии в западной части Европейского континента. В свою очередь, Германия опасалась усиления Российской империи в Юго-Восточной Европе за счёт Австро-Венгрии в связи с обострившимися отношениями между этими империями после Русско-турецкой войны 1877–1878 годов. Это привело к заключению в 1879 австро-германского союза, к которому в 1882 году присоединилась Италия. Италию подтолкнула на это борьба с Францией за раздел Северной Африки. В противовес Тройственному союзу был создан Русско-французский союз 1891–1893 годов, отмечается в БРЭ.
