Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники
ответ:Единая Россия »(рус. Единая Россия) - российская консервативная политическая партия, правящая партия в Российской Федерации. Была создана 2 грудня2001 путем об "единение пропрезидентского стороны« Единство »(лидер Сергей Шойгу) и ливоценристських политических партий« Отечество »(лидер Юрий Лужков) и« Вся Россия »(лидер Минтимер Шаймиев). После создания« Единой России »в партию присоединилась «проельцинська» политическая сила «Наш дом - Россия». Всероссийская политическая партия «Единая Россия» поддерживает политику Президента Российской Федерации Путина. Партию возглавляет действующий Председатель Правительства Российской Федерации Медведев. Все министры Российской Федерации члены «Единой России», также политическая сила конституционное большинство в Государственной Думе и в Совете Федерации.
Объяснение:
На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було ЗО. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища галися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський.
Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення.
Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих українських політичних партій.
Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М. Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В. Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати УРП та об'єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією Галичини, звинувачуючи її в націоналізмі.
18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з'їзді представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська національно-демократична партія.
Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період 1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру.
Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів.
Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої світової війни. Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.