Позбавивши влади царя, римляни почали формувати нову систему управління державою, у якій об'єднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії (одноособового управління). Але основою формування гілок влади залишався принцип виборності на всі посади. Важливу роль у суспільстві відігравали народні збори (коміції). Вони були кількох видів – по куріях, центуріях та трибах. У куріатних коміціях святкували народження дітей, вступ у доросле життя юнаків, укладення шлюбу та проводили ритуал жалоби за померлими. У центуріатних – ухвалювали закони, обирали консулів, преторів, цензорів і квесторів. Трибунатні коміції обирали трибунів та еділів. Виборних посадовців у республіканський період називали магістратами. Усіх їх обирали на один рік. Кожен магістрат мав недоторканність. Його вважали уособленням держави, і тому виступ проти нього розцінював-образа для всього Риму. Найвищими магістратами були консули. На цю посаду обирали двох громадян. Як і царі, вони мали трон із слонової кістки, 12 лікторів-охоронців, очолювали військо і були верховними жерцями. Консули під час війни могли карати на смерть за зраду. У мирний час вони видавали укази, керували державними церемоніями. Найвищу судову владу мали два претори. Один з них розглядав суперечки між римськими громадянами, а другий – між громадянами й іноземцями. Претори стежили за порядком 5 місті та передмістях.
Два цензори проводили переписи майна римських громадян і здійснювали поділ їх на класи. Вони мали право карати римлян за подружню зраду, неналежне виховання дітей, відсутність патріотизму. Квестори відповідали з державну скарбницю, ділили захоплені у ворога трофеї.
Захисниками прав плебеїв були два трибуни. Вони, як і їхнє житло, були недоторканними. І вдень, і вночі в їхніх будинках плебеї могли знайти захист і до . Трибуни мали право «вето», тобто заборони ухвалення закону, спрямованого проти плебеїв, право заарештувати будь-якого чиновника, який утискав права простолюдинів. Еділи опікувалися благоустроєм Риму, підготовкою свят та різних видовищ.
Вершиною політичної кар'єри для кожного римлянина було обрання сенатором. У сенаті республіки налічувалося 300 осіб. Сенатори ухвалювали рішення, які потім затверджували народні збори. За надзвичайних обставин вони могли проголосити диктатором одного з консулів. Сенат оголошував, хто з римлян є «ворогами народу». Цих осіб позбавляли захисту держави. Обов'язком кожного громадянина вважалось убивство «ворога народу». Сенат розглядав суперечки та злочини магістратів.
З формуванням виборних органів влади, зростанням ролі народних зборів і сенату в Римі утвердився республіканський державний устрій.
король Німеччини з 27 березня 1764 року, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії-Терезії. Самостійно правив, починаючи зі смерті матері 1780 року. 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцгерцогство Австрійське, королівства Богемське та Угорське, Королівство Галичини та Володимирії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.
Прихильник так званого освіченого абсолютизму. Проводив політику протекціонізму економіки країн і намагався створити єдиний внутрішній ринок. У 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосиф II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів. Йосиф II скасував монастирське землеволодіння, підпорядкував діяльність церкви інтересам держави, запровадив нову систему шкільної освіти, яка сприяла розвитку світської школи. У 1781 році видав патент (указ) про релігійну толерантність, який запроваджував свободу віросповідання і зрівнював у правах греко-католицьке і римо-католицьке духовенство.
Объяснение:
