Апрель 1985, Пленум ЦК КПСС взял курс на «ускорение социально-экономического развития» , то есть на модернизацию социализма, отказ не от самой системы, а от её недостатков.
Основные задачи курса:
Быстрейшее внедрение достижений НТР
Рост производительности труда
Повышение материальной заинтересованности работников
Борьба с уравнительной системой оплаты труда
Закупка за рубежом новейшего оборудования
Увеличение вложений в производство товаров народного потребления
Введение госприёмки, которая должна значительно повысить качество продукции.
Причины отрицательных результатов курса на ускорение
Проводилась на основе командно-административной системы
Неумелое руководство в новых условиях
Засилье бюрократизма
1987-начало экономической реформы ( Абалкин Л.И.)
Основные направления реформы:
Расширение самостоятельности предприятий путём введения хозрасчёта и самофинансирования
Постепенное возрождение частного сектора в экономике
Отказ от монополии внешней торговли
Интеграция в мировой рынок
Сокращение количества министерств и ведомств
Развитие арендных отношений на селе.
Последствия реформы
Крайняя некомпетентность руководства, неумение ими руководить экономическими процессами в новых условиях привело к резкому снижению экономических показателей
Ухудшение уровня жизни людей.
Падение производства
Нехватка товаров, некоторые из них стали продаваться по талонам.
Начало легализации теневой экономики
На арендные отношения в селе перешло лишь 2 % колхозников.
Политическая сфера
Политика гласности:
Пересмотр многих событий отечественной истории
Реабилитация жертв сталинских репрессий
Критика «эпохи застоя».
В политике появились новые люди: Лигачёв Е.К., Рыжков Н.И. (Председатель Совета Министров, Ельцин Б.Н. – первый секретарь Московского обкома КПСС,
Шеварднадзе Э. А. – министр иностранных дел и др.
Направления политической реформы
Создание нового высшего законодательного органа власти – Съезда народных депутатов СССР
Проведение выборов на альтернативной основе
Отмена 6 статьи Конституции о руководящей роли партии.
Начало складывания многопартийной системы
Учреждение поста Президента СССР
Установление двухуровневой системы высшей законодательной власти: Съезд народных депутатов и Верховный Совет СССР ( постоянно действующего парламента)
Изменение структуры исполнительной власти : вместо правительства- Кабинет министров, подчинённый Президенту СССР.
Итоги политической реформы
Активизация политической деятельности народа
Подрыв авторитета правящего режима
Возникновение партий и общественных движений
Демократизация всех сторон жизни
Прекращение политических преследований
Ослабление цензуры
Возвращение из ссылки академика Сахарова А.Д. и других диссидентов и правозащитников.
Национальный вопрос
Обострение национальных отношений в СССР
Рост сепаратизма
Межнациональные столкновения и погромы(волнения в Алма-Ате, декабрь 1986;1988- карабахский конфликт( армянское большинство в Нагорном Карабахе- части Азербайджанской СССР, хотели присоединиться к Армянской СССР);1988- создание народных фронтов в Эстонии, Латвии, Литве, Западной Украине, Молдавии, Грузии, подавление демонстрации в Тбилиси в апреле 1989.
Деятельность ГКЧП( 19-21 августа 1991)
Состав ГКЧП:
Янаев Г.И. – вице-президент
Павлов В.С. – премьер-министр
Язов Д.Т.- министр внутренних дел
Крючков В.А.- председатель КГБ
Пуго Б.К. – министр внутренних дел и др.
Цель: не допустить подписания нового союзного договора, что означало бы потерю власти в стране.
Горбачёв М.С. был изолирован в Крыму, в Форосе.
Победа демократических сил.
Объяснение:
На початку війни відбувся розкол в українському національному русі. В серпні 1914 р. у Львові засновано Головну Українську Раду – міжпартійний блок, куди ввійшли представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій (керівник К. Левицький).
Завдання: відверта проавстрійська позиція, захист Австро-Угорської держави. Мета: надання західноукраїнським землям статусу автономної області, хоча були і представники, які закликали йти далі, до возз’єднання з Великою Україною.
В Наддніпрянській Україні частина учасників національного руху, яка виражала лінію Товариства українських поступовців, стояла на оборонних позиціях, на яких в основному знаходилась УСДРП (С. Петлюра та ін.). Суть: за свою вірність Росії у війні вона відплатить українцям наданням політичноїавтономії. Безперечно, то була наївна віра в можливість переродження імперії.
Друга частина українського руху – група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський та ін.) створили у Відні громадську організацію – Союз Визволення України (СВУ). Програмні вимоги: поразка Росії у війні; створення самостійної Української держави з конституційним монархом, демократичним устроєм, рівноправ’ям і свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. СВУ виступав за співробітництво з Німеччиною і Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети.
Москвофіли Західної України заснували в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який звернувся до галичан з закликом зустрічати російську армію як визволительку. З метою підтримки Росії у війні був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст (А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін.).
Слід відзначити, що частина громадcькості, політичних сил, особливо із УСДРП, підтримувала більшовицьку тактику боротьби: перетворення війни імперіалістичної в громадянську.
В процесі війни відбувались деякі зміни в тактичних діях тієї чи іншої політичної сили.
Отже, Перша світова війна зумовила негативні тенденції в українському національному русі, що призвело до його розколу в тактиці по відношенні до війни, до майже повної обмеженості легальних можливостей політичної та культурної діяльності.
Объяснение:
