Після того, як 15 листопада уряд УНР покинув Кам'янець- Подільський, С. Петлюра, псрсбравшись до Варшави, взяв участь у розпочатих ще в жовтні переговорах із польським керівництвом про укладення українсько-польської угоди "хоч би й ціною значних територіальних поступок". Ці переговори швидко дали результати, хоча голова уряду УНР І. Мазепа неодноразово робив заяви про недопустимість розв'язання укра- їнсько-польських суперечностей коштом Східної Галичини. Українська місія у складі А. Лівицького, Л. Михайлова, В. Рі- пецького, П. Понятснка вже 2 грудня підписала угоду про встановлення українсько-польського кордону по річці Збруч, відмовившись, таким чином, від Східної Галичини. За цією угодою проблема Східної Галичини визнавалась внутрішньою справою Польщі та мала розв'язуватися "польським урядом з представниками українського народу, мешкаючого в тій провінції".
Незабаром, 18 березня 1921р., між Польщею та Росією в Ризі було підписано мир. Подібно Директорії УНР, російські більшовики, заявляючи на словах бажання єдності національних прагнень українців, укотре на ділі відмовилися від своїх заяв, виявивши повне нехтування українськими інтересами. Лише за польське визнання УСРР російські більшовики заплатили українськими територіями Польщі. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся отримала Польща, а Східну Волинь — Росія. Доля Східної Галичини становила для більшовиків внутрішню справу Польщі, оскільки не була предметом їхнього зацікавлення. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій та військ, ворожих Раднаркому Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації змушені були перейти в Польщі на нелегальне становище.
Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Її вкотре розчленували на окремі частини, що опинилися під владою сусідніх держав. Чимало українських земель увійшли до складу радянської УСРР, діяльність якої на міжнародній арені провадилася чітко у фарватері зовнішньополітичної діяльності Раднаркому Росії.
більше 170 років тому у Львові надрукували першу газету українською мовою. Назвали її "Зоря Галицька". У 1848 ця подія здійняла справжній революційний шквал. Адже газета була здебільшого політичною. На її сторінках пропагували національні ідеї. Спершу "Зоря" була часописом і виходила щомісяця. Перший наклад становив 4 тисячі примірників. Обсяг газети - 10 сторінок. Спершу це був друкований орган Головної руської ради. До 1851 року тут друкували всі офіційні документи Ради. Згодом журналісти почали писати й на економічні та навіть господарські теми. Тому газету купувала не тільки галицька інтелігенція, але й селяни. У першому числі газети надруковано звернення до українського народу “Одозва до руського народу”, в якій йшлося, що всі українці і на сході і на заході є одним цілим. Першим редактором газети був відомий галицький політичний діяч і посол галицького сейму Антін Павецький. Упродовж кількох років він сам фінансував вихід газети. Проіснувала "Зоря Галицька" 8 років. За цей час кілька редакторів встигла видати понад 4 сотні номерів.
