Характеристика Течія
Радянська Націоналістична Польська
Мета Визволення від загарбників
Відновлення радянської влади Відновлення української держави Відновлення польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі
Організаційне оформлення 1941—-1942 pp. Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 підпільних організацій і груп) Похідні групи (1941 p.), Поліська Січ (1941 p.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН 1941—1942 pp. Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські
Кількість, тис. осіб 200—600 50—200 (похідні групи— 5-10) 10—20
Командири С. Ковпак, О.Сабуров, 0. Федоров, М. Наумов. Штаб партизанського руху в Україні очолював Т. Строкач Командир Поліської Січі — Тарас Бульба (Боровець). Командуючі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка) Командуючий Армії Крайової — Т. Бур-Комаровський
Основні райони дій Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина Волинь, Галичина, українське Полісся Волинь, Полісся
Специфіка бойових дій Діяльність партизанів як правило підпорядковувалася й узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнних об'єктах, розвідка, до в переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції партизанів: «Рейкова війна» і «Концерт» по зриву перевезень воєнних вантажів на залізницях, а також рейди великих партизанських з'єднань по тилах ворога Переважно діяла як самооборона населення — витіснення окупаційної адміністрації, створення української, захист населення від сваволі влади, зрив вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і в середині контрольованої території. Напади на воєнні об'єкти здійснювалися в основному з метою оволодіння зброєю Діяла як самооборона польського населення. Засвідчувала претензії Польщі на західноукраїнські землі
У 1230-х роках Міндовг став наймогутнішим серед усіх литовських князів. Приєднавши у 1230-1240-х роках західноруські землі (Полоцьк, Вітебськ), Міндовг поклав початок Великому князівству Литовському та став його першим великим князем. Проте його політичні амбіції на цьому не вичерпалися – у 1251 році Міндовг разом зі своєю дружиною Мартою приймають хрещення західного обряду, а вже у 1253 році за наказом Папи Римського Іннокентія IV отримують титул короля та королеви Литви. Таким чином держава Міндовга вийшла на європейську арену як рівноправний гравець, проте такий стан речей лишався недовго. Військові конфлікти з Тевтонським та Лівонським орденами, походи на Польщу, невдоволення литовського населення католицькими місіонерами викликали розлад у відносинах Литви із Заходом у цілому та папською курією зокрема. Тому 1255 року Папою Римським Олександром IV було оголошено хрестовий похід проти Литви. Такий заклик повторювався ще декілька разів. Існують відомості, що у відповідь на таку політику Папи Міндовг зрікся християнства близько 1261 року. Його ж син зробив це ще раніше – у другій половині 1250-х років Войшелек зрікся корони та католицизму, прийняв православ’я та відправився в паломництво на гору Афон. Сам Міндовг, будучи в неладах із усіма сусідами, був вбитий змовниками в 1263 році.
Міндовг цікавий у розрізі історії Русі-України декількома фактами:
За його правління Литва захопила частину руських земель.
У руських літописах згадується держава «Литва Міндовга».
Тісні політичні зв’язки Міндовга та Данила Галицького.
У цей період були здійсненні перші серйозні та задокументовані контакти Русі та Литви, при чому як у військовій, так і в політичній площинах.
Після Міндовга литовським князем на деякий час став син Данила Галицького Шварно. Далі княжив Тройден, проте в українській історії Литва виходить на перші ролі за часів великого князя Гедиміна (Гедимінаса) – засновника правлячої литовської династії Гедиміновичів.
У якому році Міндовг охрестився?1250 р.1251 р.1253 р.1255 р.
Население Российской империи по своему составу являлось многонациональным. Только народов, насчитывающих более 10 тыс. человек, проживало в империи свыше 20. Больше всего в Российской империи было русских. Однако доля русского населения в екатерининскую эпоху сократилась: с 62,8 % в 1762 г. до 48,9 % в 1796 г. Это было связано с тем, что к России были присоединены новые территории, на которых проживали представители других национальностей.
Второе место по численности в Российской империи конца XVIII в. занимали украинцы, третье — белорусы. Далее шли поляки, литовцы, латыши, татары, финны, евреи. Завершали список народы, численность которых не превышала несколько сотен человек.
Права населенияПоложение нерусских народов было различным. Права некоторых из них ограничивались. Так, для евреев в 1791 г. была введена так называемая черта осёдлости, за пределами которой им запрещалось жить постоянно.
Черта осёдлости охватывала значительную часть Царства Польского, Литвы, Белоруссии, Бессарабии, Курляндии, большую часть Украины. Евреям разрешалось селиться только в городах или в так называемых местечках.
РелигияПодданные Российской империи исповедовали разные религии. Большинство населения было православным.
Присоединение к России новых территорий повлекло за собой увеличение числа католиков (жители западных земель) и мусульман (Крым). В 1773 г. Екатерина II подписала Указ о веротерпимости. Все религии в Российской империи получали право на существование, отменялось насильственное обращение в православие.
Принцип веротерпимости легко обнаруживался на главной улице столицы Российской империи. На Невском проспекте в Петербурге, в непосредственной близости друг от друга, во второй половине XVIII столетия существовали: православный храм Рождества Богородицы (на месте Казанского собора), лютеранская кирха Св. Петра и Павла, голландская реформаторская церковь, католический костёл Св. Екатерины, армянская церковь Св. Екатерины. Два последних храма были возведены при Екатерине II.