Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
Харківський гурток Редагувати
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808—1889) — поета-романтика, байкаря.
До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інш народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Тарас Григорович Шевченко Редагувати
Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Михайло Грушевський писав
Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
Харківський гурток Редагувати
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808—1889) — поета-романтика, байкаря.
До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інш народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Тарас Григорович Шевченко Редагувати
Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Михайло Грушевський писав
В августе 1953 г. с программой экономических преобразований выступил Г. М. Маленков. Он предложил перенести центр тяжести на развитие легкой и пищевой промышленности, а также сельского хозяйства. Такой подход, по его мнению, был обеспечить за 2–3 года значительное улучшение снабжения населения товарами первой необходимости.
Главными задачами в области сельского хозяйства председатель Совета министров называл повышение урожайности и усиление личной заинтересованности колхозников. Для этого было намечено значительно снизить нормы обязательных поставок с личного подсобного хозяйства колхозников, уменьшить в среднем вдвое денежный налог с колхозного двора и полностью списать долги по сельскохозяйственному налогу. Реорганизации подлежала и сфера торговли.
В 1954 г. началось освоение целины. Решением ЦК в Казахстан и Западную Сибирь были направлены свыше 30 тыс. партийных работников и более 120 тыс. специалистов сельского хозяйства. За первые 5 лет трудовым героизмом советских людей было освоено 42 млн га целинных и залежных земель.
Наряду с этим были повышены закупочные цены на сельскохозяйственную продукцию, списаны долги лет, в несколько раз увеличены государственные расходы на социальное развитие села. Одним из важных решений стала отмена налога на личное подсобное хозяйство и разрешение увеличить размеры самого хозяйства в 5 раз.
По инициативе Хрущева был провозглашен и начал внедряться принцип планирования снизу. Колхозы получили право вносить изменения в свои уставы с учетом специфики местных условий. Впервые были введены пенсии колхозникам. Им стали выдавать паспорта. Эти меры подъему сельского хозяйства. За 1953–1958 гг. прирост сельскохозяйственной продукции составил 34% по сравнению с предыдущим пятилетием. Таких темпов развития село не знало со времен нэпа.
В этом же году был сделан вывод о том, что «личное подсобное хозяйство будет постепенно утрачивать свое значение», так как колхозникам выгоднее получать продукты из колхоза. По существу, началось новое наступление на подсобные хозяйства. Государственным органам поручили за 2–3 года скупить скот у рабочих совхозов, аналогичные меры рекомендовали осуществить колхозам. Результатом явилось обострение продовольственной проблемы в СССР.
Кризис сельского хозяйства привел к первым за долгие годы массовым закупкам зерна за границей, ставшим позже постоянными и еще более значительными. В июне 1962 г. решением правительства были «временно» повышены на 30% цены на мясо и на 25% цены на масло. Это вызвало массовое недовольство и даже открытые выступления в рабочей среде. Наиболее серьезными стали события в Новочеркасске, где против семитысячной демонстрации рабочих были выдвинуты войска, танки, имелись многочисленные жертвы. Средства массовой информации хранили об этом полное молчание, однако эхо новочеркасских событий прокатилось по всей стране. Авторитет Хрущева у простых людей стал падать.