Криза Римської республіки відноситься до тривалого періоду політичної нестабільності та соціальних заворушень, що завершилися знищенням Римської республіки та її перетворення у Римську імперію, приблизно з 134 р. до н. е. до 44 р. н. е.
Точні дати кризи невідомі, оскільки Рим коливався між нормальним соціально-економічним станом та кризою протягом багатьох десятиліть[1].
Подібним чином, причини і атрибути кризи змінювалися протягом десятиліть, і включали в себе поширення рабства, розбою, внутрішні і зовнішні війни, земельну реформу, винахід болісних нових покарань[2], розширення римського громадянства та зміну складу римської армії[3].
Сучасні вчені також не можуть дійти єдиного висновку щодо природи кризи. Традиційно розширення громадянства (з усіма його правами, привілеями та обов'язками) було негативно оцінено Саллустом, оскільки це спричинило внутрішній розбрат, виникнення суперечок з італійськими союзниками Риму, рабські повстання та бунти. Однак інші вчені стверджували, що, оскільки республіка означає res publica — справа людей (тобто основною цінністю для держави є людина і соціум) — бідних та безправних громадян не можна звинувачувати в тому, що вони намагаються задовольнити свої законні скарги
Объяснение:
Анализируются государственные инициативы по программе приватизации объектов государственного сектора, по вопросам регулирования налоговой политики, поддержки бизнеса, продажи акций населению страны. Показаны результаты работы второго консервативного кабинета М. Тэтчер, которые были обусловлены объективными тенденциями общественного развития страны. Автор отмечает, что при реализации правительственных мер обнаружились проблемы, которые впоследствии привели к кризису политики консерваторов.
Важно отметить, что данный автор останавливается на основных моментах внешней политики во времена М.Тэтчер и Дж. Мейджора. Среди наиболее ярких зарубежных работ выделяются монографии американского политолога Дэвида Сирайта и британского историка Николса Кроусона.
Б-2
В-5
Г-1
Вот вроде бы правильно все