У своєму строгому і точному сенсі ревізіонізм зводиться до відмови від вихідного для марксизму методу матеріалістичної діалектики або затвердженню деяких поглядів, що суперечать йому.
Ревізіонізм – це ідеологічна субтечія, яка знаходиться в лівій частині політичного спектру. ЇЇ прихильники прагнуть модифікувати марксистську теорію, не відкидаючи її основної аргументації. Одним з провідних прихильників ревізіонізму в рамках робочого руху є Едуард Бернштейн (1961). Він стверджував, що цілі важливіші, ніж звичайні марксистські засоби державної власності (які можна поступово отримати). Тому повна передача майна після революції знизу була небажаною. Для нього вдосконалення суспільства через державу добробуту та прав робітників не було тактикою – це була сама суть соціалізму. Бернштейн та його сподвижник Карл Каутський стверджували, що мета суспільства, побудованого на соціальній справедливості, важливіша за засоби. Ревізіонізм також пов'язаний з Франкфуртською школою таких діячів, як Герберт Маркузе, Теодор Адорно та Макс Горкхаймер. Франкфуртська школа прагнула до революційної трансформації суспільства шляхом зміни суспільної свідомості, а не просто очікування неминучого краху капіталізму через власні протиріччя, передбачені Комуністичним маніфестом. Ця аргументація прагнула виробити первісну марксистську позицію, що «не свідомість людей визначає їх буття, а ... їхнє соціальне буття визначає їх свідомість».
Марксизм – це метод соціально-економічного аналізу, який розглядає класові відносини та соціальний конфлікт, використовуючи матеріалістичну інтерпретацію історичного розвитку та займає діалектичний погляд на соціальну трансформацію. Він бере свій початок з праць німецьких філософів 19 століття Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Марксизм вважає, що між природою людини та яким ми маємо працювати в капіталістичному суспільстві, було справжнє протиріччя. Марксизм має діалектичний підхід до життя в тому, що все має дві сторони. Марксизм вважає, що капіталізм – це не лише економічна система, а й політична система.
Несовершенство сформированной после Первой мировой системы международных отношений:
игнорирование Англией, США, Францией интересов других стран (в т. ч. победителей), отсутствие единых целей у крупных держав, отстранение Советской России от решения вопросов международной политики привели к крушению Версальско-Вашингтонского мирового порядка;
Мировой экономический кризис, начавшийся в 1929:
экономика Германии была ослаблена неподъемными выплатами репараций, а кризис еще больше увеличил нехватку финансовых средств (снижение зарплат, увеличение налогов, безработица). Это усилило недовольство населения;
Приход к власти в Германии национал-социалистов во главе с Адольфом Гитлером (1933):
Гитлер добивался поблажек в военных ограничениях и при выплате репараций, запугивая мировых лидеров угрозой распространения коммунистического режима. Внутри страны проводилась активная пропаганда национальных интересов;
Не соблюдение Германией основных пунктов Версальского договора (с 1935):
наращивание военной мощи, прекращение выплат;
Захватнические действия:
Германия присоединила Австрию (1938), оккупировала Чехию, Италия захватила Эфиопию (1936), Японии вторглась в Китай;
Формирование двух военно-политических союзов (к 1939):
англо-французского и германо-итальянского, к которому склонялась Япония.
1 причина - ослабление влияния СССР
2 причина - недовольство со стороны ГДР
Над причинами надо еще подумать.