Писательский размах Л. Н. Толстого был воистину велик: заполнив собой школьную программу по литературе, дал дело в жизни и заработок не одному поколению учителей и репетиторов.
А также такой размах писательства обеспечил многия и многия заказы для целлюлозно-бумажных комбинатов и типографий, не в одном поколении...
Чего не скажешь про РПЦ. (Как известно, под конец жизни знаменитый классик провозгласил, что "бог в душе", и перестал посещать Русскую Православную Церковь. Соответственно, прекратил оставлять там деньги на свечи и т. п.. Так что в развитии РПЦ его вклад скорее со знаком "минус". За что и был предан анафеме со стороны РПЦ)
Найвизначнішою пам'яткою літератури став Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.
Га́лицько-Воли́нський літо́пис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства. Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира.
Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.
Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.
Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи.
Объяснение:
а дальше сами